Сатиричне зображення «хазяїв життя» в казках М.Е. Салтикова-щедрина (2)

Поза сумнівом, найвидатнішим пам’ятником письменникові залишаються його твори досі читані і такі, що не втратили актуальності. Зокрема, «Казки»
Салтыкова-щедрина є підсумком багаторічної роботи сатирика, яскраво виражають його ідейно-художні принципи, оригінальну манеру листа різноманіття його образотворчих засобів і прийомів.
Сміх — основна зброя сатири. «Ця зброя дуже сильна, — говорив Щедрин — бо ніщо так не бентежить вади, як свідомість, що він вгаданий, і що з приводу його вже пролунав сміх«.
»Казки«, що малюють картини життя усіх соціальних шарів суспільства, що підводять підсумок власне сатиричній творчості письменника і такій, що є останній дзвінкий акорд щедринского сміху, можуть служити як би хрестоматією зразків щедринского гумору в усьому багатстві його художнього прояву. Тут і зневажливий сарказм, що таврує царів і царських вельмож («Ведмідь на воєводстві», «Орел-меценат»), і веселе знущання з дворян-паразитів («Повість про те, як одного мужика двох генералів прогодував«, »Дикий поміщик«), і зневажливе кепкування над ганебною легкодухістю ліберальної інтелігенції («Премудрий піскар»).
Найрізкіше і відкрито сарказм Щедрина проявився в казках, що зображують бюрократичний апарат самодержавства і правлячі верхи аж до царя.
У казці «Орел-меценат» дана нищівна пародія на царя і правлячих класи. Орел — ворог науки, мистецтва, захисник пітьми і неуцтва. Він знищив солов’я за його вільні пісні, грамотія-дятла «нарядив. у кайдани і заточив в дупло навіки«, розорив ворон-мужиків. Кінчилося тим, що ворони збунтувалися, «знялися усім стадом з місця і полетіли», залишивши орла помирати голодною смертю. «Це та послужить орлам уроком»! — значущо укладає казку сатирик. Казка «Ведмідь на воєводстві»
написана на одну з найосновніших і постійних тем щедринского творчості.
Вона є гострою політичною сатирою на урядову систему самодержавства, служить скиненню монархічного принципу державного устрою. Тема казки сходить до багатьом раніше створеним сатириком творам. У творі «Ведмідь на воєводстві» царські сановники перетворені в казкових ведмедів, що лютують в лісових трущобах. У цій казці глумливо висміюються цар, міністри губернатори. У казці виведені троє Топтыгиных. Ведмідь перший «в що б те не стало на скрижалі історії потрапити бажав, і заради цього усьому на світі віддавав перевагу блиску кровопролитий. Отже про що б з ним не заговорили: про чи торгівлі, чи про промисловість, чи про науки — він усе на одно повертав: кровопролитиев — ось чого треба«!
Лев послав його утихомирювати »супостатів« в далекий ліс, де »в ногу ніхто марширувати не хотів«. А Ведмідь перший з похмілля чижика проковтнув. Увесь ліс обурився. Не того від нового воєводи чекали. Усунули його від воєводства. В цей час в іншу трущобу Лев послав іншого воєводу Ведмедя другого. Цей був що свого, що розумніший осоромилося тезка і начал свою адміністративну діяльність з великого злодійства. «Вибрав він нічку потемніше і забрався в двір до сусіднього мужика«. Розоривши його до останнього вирішив увесь двір по колоді розкотити, та попався. «Збіглися мужики, хто з кілком, хто з сокирою«. Здерли з Топлтыгина шкуру, а стрево вивезли в болото, на розтерзання хижим птахам.
Ведмідь третій був розумніший за своїх попередників і відрізнявся добродушним вдачею. Він «прямо прошмигнув у барліг, засунув лапу в хайло і заліг». Так тривало багатьох років. Нарешті, увірвався терпець мужиків, і вони розправилися з Топтыгиным третім.
Таким чином, порятунок народу не в заміні злих Топтыгиных добрими, а в усуненні воєвод Топтыгиных взагалі, тобто в скиданні самодержавства.
Караючий сміх Щедрина не залишав в спокої представників масового хижацтва — дворянство і буржуазію, що діяли під заступництвом правлячої політичної верхівки і в союзі з нею. Уміння сатирика оголяти «хижі інтереси« кріпосників і збуджувати до них народну ненависть яскраво проявилася вже в перших щедринских казках — «Повість про те, як одного мужика двох генералів прогодував« і »Дикий поміщик«. Прийомами дотепною казковою фантастики Щедрин показує, що джерелом не лише матеріального благополуччя, але і так званої дворянської культури являється праця мужика.
Генерали-паразити, звиклі жити чужою працею, опинившись на незаселеному острові без прислуги, виявили звички голодних диких звірів. «Раптом обоє генерала поглянули один на одного: в очах їх світився зловісний вогонь, зуби стукали, з грудей вилітало глухе гарчання«. Тільки поява мужика врятувала їх від остаточного озвіріння і повернуло їм звичайний «генеральський» вигляд.
Що ж було б, якби не знайшовся мужик? Це домовляється в казковому оповіданні про дикого поміщика, що вигнав зі свого маєтку усіх мужиків. У казці «Дикий поміщик» Щедрин як би узагальнив свої думки про звільнення селян. Він ставить тут надзвичайно гостро проблеми пореформених взаємин дворян-кріпосників і остаточно розореного реформою селянства.
Поміщик, як і генерали, з казки не мав ніякого уявлення про працю.
Кинутий своїми селянами, він відразу перетворюється на брудне і дике тварина. Він стає лісовим хижаком. Зовнішній людський вигляд дикий поміщик придбаває знову лише після того, як повертаються його селяни.
Лаючи дикого поміщика за дурість, справник говорить йому, що без мужицьких податей і повинностей держава існувати не може, що без мужиків усі помруть з голоду.
Салтыков-щедрин відтворює повну соціального драматизму картину суспільства що роздирається антагоністичними протиріччями, і глумливо висміює лицемірства хижаків-дармоїдів. Вовк обіцяв помилувати зайця («Самовідданий заєць«), інший вовк одного разу відпустив ягняти (»Бідний вовк«), орел пробачив мишу (»Орел-меценат«). Викриваючи брехню про великодушність і красі «орлів», він говорить, що «орли суть орли. Вони хижі і м’ясоїдні».
Щедрин послідовно розвиває в казках ідею про те, що моральні заходи дії на хижаків залишаться марними і не приведуть до очікуваних результатам. Прочитавши «політичні» казки Салтыкова-щедрина, можна прекрасно вивчити історію нашої країни.