У нашому класі з’явився новенький. Звати його Микита. Поки він не знайшов собі в класі друга. Він придивлявся до нас, а ми — до нього. Одного разу (це було взимку) Микита приніс до класу вербові гілочки і поставив їх у банку з водою.
З усього було видно, що вони стояли в нього вдома: на гілочках подекуди вже з’явилися зелені листочки. «Ой, як красиво! — зраділи дівчатка. — Начебто весна прийшла». «Це тобі вчителька доручила?» — запитав хтось із хлопців. «Ні, — відповів Микита, — я сам вирішив прикрасити клас. На вулиці геть сніг лежить, а в нас — весна».
Після уроків я вирішив іти додому разом з Микитою. «Але тобі доведеться трохи почекати мене, — сказав він. — Мені потрібно за сестричкою зайти, вона навчається в третьому класі». Третьокласників ми застали в роздягальні. Побачивши Микиту, малеча кинулася до нього: «Микито, у хокей будемо грати сьогодні?» Я зрозумів, що тут його люблять, а Микита опікує однокласників своєї сестрички. Дорогою додому Таня без упину розповідала класні новини. Відчувалося, що брат і сестра дружать.
Наближалися свята. Кожний клас мав брати участь у святковому концерті. Ми вирішили, що наш клас буде представляти Віка Соловйова. Вона навчається в музичній школі, не тільки грає на піаніно, але й співає. Однак дівчинка сказала, що педагоги поки що забороняють їй виступати перед публікою. Що ж робити? І отут зненацька відгукнувся Микита: «Запишіть мене». Хтось пожартував: «Байки, напевно, буде читати». Але Микита, нітрохи не образившись, відповів: «Якщо треба1, можу й це, а можу заспівати пісні під гітару». Усі притихли. Я сказав: «Ти ніколи не розповідав про це». «Просто не було нагоди», — відповів мій друг.
І от настав день концерту. Коли оголосили виступ Микити, ми захвилювалися. Але коли зазвучала гітара й Микита заспівав, ми зрозуміли, що він по-справжньому талановитий. А я згадав вербові гілочки, принесені Микитою до класу, і захват третьокласників, що біжать до нього, і от тепер цей виступ, коли зал, немов зачарований, слухав уже третю пісню у виконанні Микити.
Я зрозумів, що дружу з чудовим хлопчиком. Удома я розповів батькам про Микиту. Мама сказала: «Тепер ти розумієш, що прикрашає людину? Кожний повинний робити гарне, не повідомляючи про це всьому світу, треба уміти вислухати, у чомусь допомогти, не виставляючи себе на огляд. І взагалі бути гарним другом».