Ця біблійна фраза говорить про те, що спочатку Бог вимовив слово, а потім уже у відповідності зі сказаним утворилася земна твердь, вода і т.п. Виходить, первинне — Слово.
Це наводить на роздуми про важливість мови, мовлення, людських слів. Недаремно говорять, що словом можна вбити. Але словом можна і відродити. Тільки слова ці будуть різними. Або сказані будуть по-різному.
Мова — це живий організм. Він у постійному русі: одні слова народжуються, інші вмирають, треті переходять з однієї мови в іншу, четверті змінюють стильову приналежність. Ця безперервна динаміка і є життям мови. Втручатися в нього декретами, заборонами, постановами, рішеннями безперспективно. Усередині мови, за К. Чуковським, діє саморегуляція. Це таке явище: процесу відновлення мови протистоїть тенденція опору нововведенням. Жива, як життя, мова створює бар’єри, що перешкоджають надто швидкому і безладному відновленню мовлення. Коли б не це, мова втратила би свій цілісний характер і в XXI столітті ми не розуміли б поезії основоположника російської літературної мови великого О. С Пушкіна. Завдяки цій тенденції мова, як би не мінялася, зберігає свої загальнонаціональні закони, залишається усталеною. Один із найбільших шляхів збагачення будь-якої мови — це запозичення. Особливо в наш час, коли обмін інформацією став швидким і всеохоплюючим засобом міжнародного спілкування. У результаті іншомовні слова активніше, ніж колись, входять у рідну мову, пристосовуються до неї (наприклад: англійські іменники, потрапивши в російську або українську мову, починають відмінюватися, як і дієслова; іноземні слова одержують властиві мові суфікси і префікси). Усі спроби замінити існуючі в українській мові іноземні слова українськими приречені на провал, а головне — вони не потрібні. У мові приживеться те слово, яке краще виражає вкладене в нього поняття і яке зручніше у вживанні. Ніколи слово «тротуар» в українській мові не витиснеться словом «топталище» (саме це слово було запропоноване поборниками чистоти мови ще в XIX столітті), а слово «архіпелаг» — словом «багатоострів’я».
Звичайно, без потреби заповнювати рідну мову іншомовними словами не варто. Зараз це дуже поширено: вживають іноземне слово замість рівнозначного рідного, як данина моді на все західне. Таке вже бувало в історії української мови. Закінчувалося все мовною саморегуляцією. Яскравий приклад тому: іншомовне «аероплан» і українське «літак». У книжній мові живуть обидва слова. Але ви коли-небудь чули фразу: «Купив квиток на аероплан» або «Літайте аеропланами!»? Українське слово «літак» виявилося у всіх випадках більш придатним, воно в активному використанні, а іншомовне — у пасиві. Але найчастіше ми вже не відчуваємо запозичень, тому що слово давно ввійшло в нашу мову, давно зробилося своїм. От, наприклад, слово «халат». Тільки лінгвісти знають, що воно прийшло до нас через тюркську мову з перської. Мені вдалося довідатися про це з етимологічного словника. Це слово ми вважаємо своїм. От підтвердження того, що мова жива, як життя.
Завершуючи, хочу сказати: «Який же мудрий був Творець, що почав зі Слова!» Він подарував нам радість спілкування одного з одним, радість читання. І можливість слухати Слово Боже і звертатися до Господа зі словами каяття і благання.