Вы здесь: Главная > Шкільні твори > «Так запряжемо ж підлоту!» (Негативний образ Чичикова за поєною М. В. Гоголя «Мертві душі»)

«Так запряжемо ж підлоту!» (Негативний образ Чичикова за поєною М. В. Гоголя «Мертві душі»)

Ми чомусь звикли, що головний герой твору, як правило, явище позитивне. Мабуть, саме значення слова «герой» зобов’язує. А може, причиною — численні приклади з різних літературних творів, де головний герой — людина з певними чеснотами, часто неординарна, ну, а деякі вади не заважають — так реальніше. Крім того, головний герой є центром твору, мов центр Всесвіту, і без нього, здається, просто неможливо.

Поема М. В. Гоголя «Мертві душі» в цьому плані є винятком. По-перше, зображуючи картини тогочасної Росії й типажі поміщиків, Гоголь міг би запросто обійтися без Чичикова. По-друге, яка ж він позитивна особа? Людина без будь-яких моральних принципів, честі, совісті, що живе за єдиним законом наживи й не зупиниться заради грошей ні перед чим. Недарма ж сам автор каже: «Час нарешті дати відпочити добродійній людині, і нема письменника, що не їздив би на ній. <…> Час нарешті припрягти підлоту».

Так що ж за зразок підлоти перед нами? Здавалося б, дитина з бідних шляхтичів, що живуть своєю працею, які рано вчили сина надіятися тільки на себе. Скільки гарних людей вийшло з того прошарку! Але, мабуть, було щось негативне у батька героя, бо навіть дитячі спогади маленького Павлуні темні та неприємні, більше пов’язані з нудотою повсякденності та покаранням.

Вражає батьківське напуття під час розставання з сином, який сам залишається у чужому місті вчитися, і майже повна відсутність будь-яких почуттів, емоцій при цьому прощанні. Що ж заповідав батько синові, що зробив ідеалом для нього? Ні Бога, ні батьків, ні вчителів, ні друзів — копійчину було поставлено у красний кут, копійчині звеліли вклонятися й догоджати.

Сумирний хлопець, що не міг похвалитися аніякими здібностями, виявив неабиякий талант спекулянта і майже повну відсутність серця, душі, прихильностей. Як ще скажеш про напівголодного хлопчика, який відмовляє собі в усьому, аби продати, який за гроші може розстатися з прирученим мишенятком, про юнака, що зрадив хворого вчителя, про молодого урядовця, що заради нового призначення може прикинутися закоханим у некрасиву стару дівку — дочку свого начальника?

Наступні пороги далися йому ще легше. Людині, що переступила моральні, людські закони, кримінальні закони — не перешкода, тільки б зовні було пристойно. Прикинувшись занадто чесним і суворим, Чичиков намагається добре поживитися на митниці, не минає можливості нагріти руки при діяльності різних комітетів та комісій. Але апофеозом його діяльності став проект із придбанням мертвих душ і закладенням їх у банку. Бач, набрався досвіду і дійшов розуму колишній учень середніх здібностей, якщо розробив такий проект і зумів підібрати ключика до стількох різних осіб.

Знаючи слабкі місця державної системи, він у ніякому разі не хоче її розхитати, бо є її продуктом. Зверніть увагу, що ніхто з персонажів не бачить у Чичикові ніяких вад, хіба тільки не всі задоволені розрахунками з ним особисто. Бо всі вони теж негативні типажі, бо всі вони теж народжені тією ж системою.

Відштовхуючись від тих негативних, огидних типажів, читач дійде висновку про негативність, шкідливість і навіть небезпечність для подальшого розвитку суспільства такої системи, де немає високих моральних принципів, звичайної порядності, де панує єдиний закон чистогану.

У наш час твір М. Гоголя «Мертві душі» є досить актуальним. Люди, подивіться у гоголівське люстерко! Може, ми там впізнаємо деяких наших сучасників — не тільки серед дорослих, але й серед школярів?