Тема батьківщини в творчості М.Ю. Лермонтова (1)

З ім’ям Лермонтова відкривається нова сторінка російської літератури. Життя і творчість цього чудового поета протікали в найважче і похмуре для Росії час, час засилля «блакитних мундирів» і жорстокої реакції.
Тому його прагнення до прекрасного виправдовується величезним бажанням оспівати Батьківщину, якою б жалюгідною вона не була. Саме через це тема Батьківщини є однією з тих, що ведуть тим в творчості Лермонтова. Ще в 16 років поет записав у своєму щоденнику: «Я Батьківщину люблю. І більше багатьох». Але ще більше важливу думку Лермонтов висловлює вже в пізньому віці: «Люблю Батьківщину я, але дивною любов’ю» В чому ж полягала ця дивність? Чому любов до своєї рідної країни носила у поета такий суперечливий характер? Раніше всього, з одного боку, для нього Росія — його Батьківщина, де він народився і виріс. Таку Росію Лермонтов любив і прославляв. З іншого боку, він бачив Росію як країну, в якій править груба, жорстока влада що пригнічує усі людські прагнення, а головне, народну волю. Це двояке розуміння Росії і відбилося у віршах Лермонтова.
Тема Батьківщини прозвучала у віршах «Батьківщина», «Дума», «Прощай, немита Росія», «Бородіно», «Російська мелодія» і багатьох інших. Вірші цього циклу зайвий раз доводять, що Лермонтов був глибоко національним поетом тому що такі твори могла написати тільки людина великого і глибокого розуму, патріот своєї Батьківщини. «Люблю Батьківщину я, але дивною любов’ю.
Не переможе її розум мій, ні слава, куплена кров’ю, ні повний гордого довіри спокій», — писав Лермонтов у вірші «Батьківщина». «Поет розуміє любов до вітчизни істинно, свято, розумно», — писав Добролюбов. А Белинский вигукував: «Що за річ! Пушкінська, тобто одна з кращих пушкінських»! Література завжди прагнула виправити життя, в якому багато що виглядає потворно, здається вульгарним і жалюгідним. А для цього необхідно писати щиро і достовірно, так, як це робив Лермонтов. Його завжди хвилювала доля Росії, тому поетові було боляче усвідомлювати, що його Батьківщина загрузла в нелюдяності, жорстокості і нерозумінні. «Йди у вогонь за честь Батьківщини за переконання, за любов»! — закликає поет. Щастя і слава Батьківщини, віра в її звільнення — ось про що мріяв М.Ю. Лермонтов. І здійсненню своїх мріянь поет віддав усе своє життя. Його знамените «Бородіну» оспівало силу російського духу, воно відоме усім. Здається, головна думка цього твори знаходиться в тому, що російський народ гідний промінь ший долі кращої Батьківщини, яка має бути не мачухою, а матір’ю. Чим живляться кращі російські характери, звідки стільки сили, звідки цей вражаючий дух російського народу? Я думаю, страждання дає сили і загартовує дух. «Так, були люди у наш час, могутнє, відважне плем’я: богатыри.- не ви», — кидає Лермонтов докір сучасному поколінню. Куди ж поділося це «могутнє, відважне плем’я», чому дрібніє герой і його час, на що витрачаються його сили? На усе ці питання, поставлені в «Бородине», Лермонтов дає відповідь в «Думі» «Поэте», в «Героєві нашого часу». Поет не просто любив і поважав російський народ, він розумів, що саме прості російські мужики врятували Росію в час війни 1812 року. Вони завжди були готові померти за Батьківщину:
Діти! Не Москва чи за нами?
Умремте ж під Москвою Як наші брати помирали! Поет явно розділяє патріотичне почуття героя свого вірша.
«Бородіно» було написано через чверть століття після великої битви. Але, до жалю, поета оточують люди, не здатні знаходитися навіть власне «я».
Та все ж Лермонтов уміє розгледіти здорові сили нації, побачити в народному характері такі елементи, які свідчать про життєздатність Росії.
Вірш «Батьківщина» (1841 рік) стало одним з шедеврів не лише лірики Лермонтова, але і усій російській поезії. Відчуття безвиході, в яку зайшла життя, породило трагічне світовідчуття. Батьківщина виявляється цілителькою цій важкій хворобі духу. Ніщо, здається, не дає такого заспокоєння такого відчуття спокою, навіть радощі, як це спілкування з сільською Росією.
Саме тут відступає почуття самотності. Якщо вірш «Бородіна» наповнено почуттям патріотизму, розбудженим епізодами військової історії Росії, то в «Батьківщині» з’являється інший, до того часу, можливо, не відтінок, що зустрічався в російській поезії. Ліричне переживання викликане простим пейзажем, непомітним, але по-своєму мальовничим, здатним зачепити найтонші струни душі. Поет з перших же рядків говорить про «дивну» любов до батьківщини. У Лермонтова дещо інша патріотична свідомість. Він відразу ж відрізняє чужі йому форми патріотизму. Поет байдужий до слави, купленої кров’ю, до заповітних віддань. Лермонтов висуває щось настільки по тих часам незвичайне, що доводиться кілька разів підкреслити цю незвичність: «Люблю Батьківщину я, але дивною любов’ю», «але я люблю — за що не знаю сам», «з відрадою, багатьом незнайомою». Це якась виняткова любов до Росії, до кінця неначе не зрозуміла і самим поетом. Ясно проте, що любов ця до Росії народної, селянської, до її просторів і природі. Патріотична тема в цьому вірші придбала вже ліричний характер. Поет все більше переходить від узагальненої думки до конкретної. На мій погляд, цей вірш — передвісник тютчевской і блоковской Росії.
Можна, напевно, говорити і про Росію некрасовской, що уперше тут заявила про себе: солом’яні дахи, сумні села, путівець, говір п’яних мужиків. Любов поета до Росії справжня, вимоглива, глибока. Він далекий від розчулення, він не прощає їй недоліків. Його позиція схожа на позицію Чаадаева, яку він висловив в «Апології» божевільного»: «Я не навчився любити свою батьківщину із закритими очима, з преклоненою головою, із замкнутими вустами. Я знаходжу, що людина може бути корисна своїй країні тільки в тому випадку, якщо ясно бачить її… Я люблю мою вітчизну, як Петро Великий навчив мене любити його. Мені чужий… цей блаженний патріотизм, цей патріотизм ліні, який пристосовується, усе бачить в рожевому світлі і носиться зі своїми ілюзіями.». У вірші «Прощай, немита Росія» чується гіркий докір в адресу терплячого народу, що підкорився «мундирам блакитним». Лермонтов називає Росію «країною рабів, країною панів». Проте таким чином він не хотів виразити своє презирство до Батьківщини, навпаки, автор прагнув показати свою гіркоту і образу за таку безглузду бездіяльність народу. Пізніше, таке ж відчуття з’явиться і у Некрасова: «Ти прокинешся чи, наповнений силами»? Чернишевський скаже ще різкіше: «Нація рабів. Згори до низу усі раби». Таку ж безрадісну картину малює поет і у вірші «Монолог», створеному в 1929 року. Тут автор відтворює гнітючу атмосферу, що панує в Росії в кінці 20-х років XIX століття, де обдарована людина не може розвивати свої дарування, оскільки в атмосфері страху, підозри, доносительства добре живуть лише нікчемності, а розумна, сильна людина відчуває порожнечу і безцільність свого існування :
І задушливо здається на Батьківщині І серцю тяжко, і душа сумує…
Не знаючи ні любові, ні дружби солодкої…
Лермонтов по праву став наступником А. С. Пушкіна, великого національного поета. На великий жаль, життя таких видатних людей були занадто короткими. Як мало часу було відпущено М.Ю. Лермонтову, але скільки він встиг зробити! Гордиться, воістину гордиться Батьківщина такими синами. Дні йдуть місяці змінюють роки, роки перетворюються на століття, а ім’я Лермонтова пам’ятають усе. І як би не розвивалася наша культура, в якому б духовному вакуумі ні знаходилося наше суспільство зараз, ім’я Лермонтова ніколи нс буде забуте.
Ціла плеяда талановитих поетів і письменників підхопила прогресивні думки цього поета і прийняла естафету борця. Маяковский навік зафіксував Лермонтова у своїй дзвінкій, чіткій, бронзовій поезії ритму : «До нас Лермонтов входить, знехтувавши часи». Він писав для нас, відкриваючи глибини іншій життя, де дух особи вищий за обставини, тому що попереду вічність.
Лермонтов це знав.