Тема дороги, шляхи в поемах «Мертві душі» Н. В. Гоголя і «Кому на Русі жити добре» Н. А. Некрасова (3)

У своїх поемах Н. В. Гоголь і Н. А. Некрасов вирішив оглядовий показати життя усієї Русі. Зрозуміло, що таке глобальне завдання не під силу одній людині, тому Гоголь обмежився описом життя повітового міста і його околиць, а Некрасов — декількох суміжних сіл. Основним станом, вибраним для опису, у Гоголя являється дрібномаєтне дворянство, а у Некрасова — селянство (мужицький стан). Своєї мети автори досягли, оскільки вибрані ними для опису зрізи суспільства були самими представницькими в описувану авторами епоху. Ці образи — найтиповіші російські люди, а Русь часів Гоголя або Некрасова цілком складалася з повітових міст і суміжних сіл.
Зрозуміло, що найприродніший спосіб оповідання — показ Росії очима одного героя (або ж групи героїв), звідки і витікає тема дороги, що стала стержневою і єднальною темою і в «Мертвих душах», і в «Кому на Русі жити добре».
Так, поема «Мертві душі» розпочинається з опису дорожньої брички; основна дія головного героя — подорож. Адже тільки через подорожуючого героя, через його мандри можна було виконати поставлене глобальне завдання: «обійняти усю Русь». Тема дороги, подорожі головного героя має в поемі декілька функцій.
В першу чергу, це композиційний прийом, що зв’язує воєдино глави твору. По-друге, образ дороги виконує функцію характеристики образів поміщиків, яких відвідує одного за іншим Чичиков. Кожна його зустріч з поміщиком упереджається описом дороги, маєтки. Наприклад, от як описує Гоголь шлях в Маниловку: «Проїхавши дві версти, зустріли поворот на путівець, але вже і дві, і три, і чотири версти, здається, зробили, а кам’яного будинку в два поверхи все ще не було видно. Тут Чичиков згадав, що якщо приятель запрошує до себе в село за п’ятнадцять верст, то означає, що до неї є верст тридцять». Дорога в селі Плюшкина безпосередньо характеризує поміщика: «Він (Чичиков) не помітив, як в’їхав в середину великого села з множиною хат і вулиць. Скоро, проте ж, дав помітити йому це препорядочный поштовх, зроблений зробленою з колод мостовою, перед якою міська кам’яна була ніщо. Ці колоди, як фортепіанні клавіші, підіймалися то вгору, то вниз, і їздець, що не оберігся, придбавав або шишку на потилицю, або синю пляму на лоб… Якусь особливу ветхість помітив він на усіх сільських будовах.».
У сьомій главі поеми автор знову звертається до образу дороги, і тут цей образ відкриває ліричний відступ поеми : «Щасливий подорожній, який після довгої, нудної дороги з її холодами, сльотою, брудом, станційними доглядачами, що не виспалися, брязканнями дзвіночків, лагодженнями, суперечками, ямщиками, ковалями і всякого роду дорожніми негідниками бачить нарешті знайомий дах з вогниками, що мчать назустріч.». Далі Гоголь порівнює два шляхи, обраних письменниками. Один вибирає шлях уторований, на якому його чекає слава, почесті, оплески. «Великим всесвітнім поетом іменують його, ширяючим високо над усіма геніями світу.». Але «немає пощади у долі» для тих письменників, які вибрали зовсім інший шлях : вони осмілилися викликати назовні усе, «що щохвилини перед очима і що не дивляться байдужі очі, — усю страшну, приголомшливу твань дрібниць, що обплутали наше життя, усю глибину холодних, роздроблених, повсякденних характерів, якими кишить наша земна, часом гірка і нудна дорога.». Суворий терен такого письменника, оскільки його не розуміє байдужий натовп, він приречений на самотність. Гоголь вважає, що праця саме такого письменника благородна, чесна, висока. І він сам готовий йти об руку з такими письменниками, «озирати усе життя, що величезно-мчить, озирати її крізь видимий світу сміх і незримі, невідомі йому сльози». У цьому ліричному відступі тема дороги зростає до глибокого філософського узагальнення: вибору терену, шляху, покликання. Завершується ж твір поетичним узагальненням — образом птаха-трійки, що летить, є символом усієї країни. Проблеми, зачеплені Гоголем в поемі, — це не конкретно поставлене питання, і лише в завершальних рядках першого тому «Мертвих душ» ясно і виразно звучить: «…Русь, куди ж мчиш ти? » І ми розуміємо, що для автора Русь — це трійка, що мчить по дорозі життя. І життя — та ж дорога, нескінченна, невідома, з вершинами і падіннями, безвихіддю, то хороший, то поганий, то суцільний бруд, без початку і кінця. У «Мертвих душах» тема дороги — основна філософська тема, а уся решта оповідання — лише ілюстрація до тези «дорога є життя». Завершує Гоголь поему узагальненням: він 474
переходить з життєвого шляху окремої людини на історичний шлях держави, виявляючи їх дивовижну схожість.
Як і в «Мертвих душах», в поемі Некрасова тема дороги є єднальною. Поет розпочинає поему «із стовпової доріжки», на яке я зійшлися семеро мужиків-правдошукачів. Ця тема ясно видно упродовж усього довгого оповідання, але для Некрасова дорога’ лише ілюстрація життя, мала її частина. Основна дія Некрасова- оповідання, розгорнуте в часі, але не в просторі (як у Гоголя). У «Кому на Русі жити добре» увесь час звучать насущно питання: питання щастя, питання селянської долі, питання політичного устрою Росії. Тому тема дороги тут второстепевяа.
При створенні своєї поеми Некрасов зайняв куди більше приземлей-ную позицію, ніж Гоголь. Це, на відміну від Гоголя, не позиція сторон-него спостерігача, що дивиться на своїх героїв з недосяжної висоти (така усунутість відчувається в поемі Гоголя), якого мало тро-гает їх доля, який сміється над ними, який холодним критичним розумом виводить глибокі узагальнення; ні, це — позиція людини, яка «вживається» в образ кожного свого героя (будь то Матрена Тимофіївна, Єрмил Гирин, Савелій, багатир святорусский, Яким Голої, холоп Яків, і, нарешті, Гриша Добросклонов), живе його життям, співпереживає йому і для якого найважливіше щастя цієї людини (свого героя). Але так само як і в поемі Гоголя, в поемі Некрасова образ дороги виконує роль символу життєвого шляху, коли поет розповідає життя народного заступника Гриші Добросклонова. Перед Гришей ст ит питання: який життєвий шлях вибрати, по якому шляху йти. «Одна простора дорога — уторована, пристрастей раба, по ній величезна, до спокуси жадібна йде натовп», «Інша — тісна, дорога чесна, по яей йдуть лише душі сильні, велелюбні, на бій, на працю». І далі автор пише про те, що «зманила Гришу вузька, звивиста тропочка». Він вибрав шлях народного заступника, на якому «йому доля пророкувала шлях славний, ім’я гучне народного заступника, сухот та Сибіру». Пісні про дві дороги, безперечно, перекликається з тематики з ліричним від отупленням з поеми Гоголя про вибір шляху письменником. Некрасов, так само як і Гоголь, захоплюється людьми, що обрали другою, більше труд-ный шлях.
Проте Некрасов, піднімаючи гострі, насущні проблеми у своєму про-изведении, не надає темі дороги великого значення (в основному пове-ствовании вона усього лише композиційний прийом), Гоголь же, навпаки, піднімається над життєвою метушнею і показує життя широко, обзорВ, не вдаючись до конкретики, саме як шлях, як дорогу.
У обох поемах все ж тема дороги є єднальною, стержневою, але для Некрасова важливі долі людей, пов’язаних дорогою, а для Гоголя важлива дорога, що зв’язує усе в житті. У «Кому на Русі жити добре, тема дороги є художнім прийомом, в «Мертвих душах» метою написання, головною темою, суттю твору.