Тематика і художні особливості «Казок» М. Е. Салтикова-щедрина

Відомо, що Салтыков-щедрин почав писати свої політичні казки ще в шестидесяті роки і що саме ці невеликі за об’ємом твори стали вершиною його творчості, підсумковим твором. У «Казках для дітей неабиякого віку» Салтыков відбив усі проблеми, що хвилювали його як громадянина. Читаючи їх, можна зустріти типові для того часу образи: тупий і самовдоволений уряд, забитий я голодне селянство, дрібні, боязкі обивателі.
Як я в звичайних чарівних казках, Салтыков-щедрин застосовує для яскравішого і об’ємнішого зображення прийом фантастики. Одній з найвідоміших казок Салтыкова-щедрина являється «Повість про те, як один мужик двох генералів прогодував». У ній протиставлений добрий, розумний, сильний, тямущий мужик зухвалим, самовдоволеним, нічого що не уміє робити генералам-паразитам. Опинившись на незаселеному острові, вони стають безпорадними. Генерали не можуть навіть добути собі їжі, коли природа рясніє нею. Без прислуги вони відкривають свою істинну особу — обличчя хижих, кровожерних звірів; вони готові розтерзати один одного. Але їх рятує мужик, що випадково знайдений ними, «нахабно ухиляється від роботи». «Спиш, лежебока», — засуджують генерали. У цій повісті Салтыков-щедрин розкриває не лише тему сатиричного викриття класів, можновладців, але і зачіпає хвору для нього тему рабської покірності народу. Письменник з I гіркотою розповідає про те, як мужик самовіддано працює. Він дає генералам по десятку яблук, а собі залишає тільки одно, да і то кисле. Він сам добровільно звив собі мотузок, щоб прив’язати себе до дерева. Врятовані і розбагатілі генерали проявляють свою «вдячність» — висилають йому п’ятак сріблом та чарку горілки — «веселися, мужичина»!
У багатьох інших казках Салтыкова можна зустріти застосування зоологизма, тобто письменник ототожнює людей з тваринами, наділяючи якостями тваринних людей і навпаки. Прикладом такої казки може служити «Ведмідь на воєводстві». У ній уряд зображений в образі безглуздого, кровожерного звіра — майора Ведмедя, підтримуваного таким же безглуздим ослом. Мета правління Ведмедя — здійснювати якомога більше кровопролитий. У цій казці паралельно з темою народу і влади проходить тема «маленької людини». «Маленька людина» в цій казці втілена в образі нешкідливої, усіма улюбленої пташки Чижика.
Його з’їдає, вбиває кровожерна машина влади. Правління другого і третього Топтыгиных приходить до закономірного кінця — їх вбивають, здирають шкуру мужики, доведені нелюдяним правлінням до крайності. Таку долю передрікає письменник усім самодурам. Народ збунтується і повалить їх. У казці «Ведмідь на воєводстві» гостро поставлена проблема народу і влади.
У своїх творах Салтыков-щедрин зачіпає і тему викриття обивателів, пристосованців. Так, в казці «Премудрий пискарь» під маскою пискаря ховається обиватель, не здатний до рішучих дій. Цей пискарь, «освічений, помірно-ліберальний» усе життя сидить у своїй злодієві і тряситься від страху, що його з’їдять. Чи потрібні суспільству такі люди? «Ні», — відповідає нам Салтыков. Пискарь помирає один, нікому не потрібний, навіть ніхто не знає, куди він зник. Цю ж тему продовжує казка «Самовідданий заєць». Герой цієї казки -опять обиватель, тільки тепер він з’являється перед читачем в образі зайця (істоти боязкої). Заєць -беспрекословно підкоряється вовкові (влада), сподіваючись на його милосердя. Страх перед правлячими кругами сильніший за здоровий глузд. Але чи буде милосердний вовк? На це питання відповідає казка «Бідний вовк». Її сенс в тому, що ця тварина — хижак, і ніщо не може виправити його натуру. Вовкові чуже милосердя. (Мимоволі згадуються рядки з байки Крилова «Вовк і ягня» : «Ти винен вже тим, що хочеться мені їсти», — сказав і в темний ліс ягняти поволок».)
Інша тема, зображення народу, розкривається в казці «Дикий поміщик». У ній алегорично розповідається про життя народу після «звільнення», після реформи 1861 року. «Худобина на водопій вийде, поміщик кричить: «Моя вода»! Курка за ворота вибіжить, поміщик кричить: «Моя земля»! Усе у поміщика стало його. І не було життя від нього мужикам». Але коли не стало мужиків, поміщик перетворився на дику тварину: увесь обріс волоссям, навіть став ходити рачки, «втратив навіть здатність вимовляти членороздільні звуки і засвоїв собі якийсь особливий переможний клік, середнє між свистом, шипінням і гаркотом».
Усі казки Салтыкова-щедрина є сатиричними творами, що висміюють російську дійсність, про яку автор знав не з чуток (адже сам був довгий час на державній службі, намагався втілювати реформи Олександра II в життя). Сама казкова форма вибрана не випадково: це найбільш доступний, демократичний жанр. У казці також легше приховати політичні ідеї. Все ж казки Салтыкова відрізняються від росіян народних. Діючі в них люди і тварини відбивають взаємини людей в суспільстві. Герої казок соціально детерміновані. Так, ведмідь, вовк, орел — маски людей, що знаходяться у владі; заєць, ворони, пискарь — народ, обивателі. Герої казок Салтыкова статичні, вони так і не розвиваються по ходу сюжету. Мужик так і не зрозумів, що він може цілком обходитися без генералів, самовідданий до дурості заєць був з’їдений вовком, так і не зрозумівши усієї своєї дурості. У казках Салтыкова торжествує вада, на відміну від російських народних казок. Дивовижна і мова цих творів : це незвичайний сплав літературної, розмовної і канцелярської мов. Але письменник використовує і деякі прийоми російських народних казок. Так, часто можна зустріти типові для казок зачини: «жили-были», «по щучьему велінню», «в деякому царстві, в деякій державі» і Інші. Головна особливість його казок — це дидактичність, повчальність. У кожному творі є прихована мораль, повчання, що ріднить казки Салтыкова з байками.
Казки Салтыкова-щедрина, написані на злість дня в XIX столітті, досі не втратили своєї актуальності. Адже усі проблеми, підняті автором, існують і у наш час. І, на жаль, взаємини народу і влади не стали краще.