Вы здесь: Главная > Шкільні твори > Тільки краса може збудити життя серця (за романом В.Барки «Жовтий князь»)

Тільки краса може збудити життя серця (за романом В.Барки «Жовтий князь»)

Багато випробувань випало на долю нашої країни протягом всього її існування. Але однією з найстрашніших подій став голодомор тридцять третього року. У світовій історії не було зафіксовано голоду, подібного тому, що пережила Україна. За підрахунками вчених, ця трагедія прирекла на смерть від голоду більше восьми мільйонів людей. А в тих, хто вижив, назавжди залишаться в душі жахливі спогади про найдовший рік їхнього життя.
Болючі спогади виношував у своєму серці і письменник Василь Барка, який сам пережив лихоліття голоду. Свої спогади він взяв за основу роману «Жовтий князь». «Там у мене було більше плачів, ніж писанини. Я дотримувався правила нічого не вигадувати», — зауважував автор, згадуючи, як працювалося над твором.
У центрі уваги письменника — родина селянина-хлібороба Мирона Даниловича Катранника та його дружини. Ця сім’я є носієм загальнолюдських цінностей, вона живе за законами християнської моралі. «Вони в моторошній поруганості були серцем чисті, як світи і сонце, незміренно кращі від зірок небесних, як і всі люди», — каже В. Барка про своїх героїв.
Всім Катранникам притаманне відчуття краси, вони розуміють красу життя, зокрема красу природи. І все це йде від бабусі, яка дарувала своїм дітям і онукам любов і тепло, вчила їх доброти і людяності.
Особливо тонко відчуває красу Дарія Олександрівна. Саме знищення природи в її розумінні є найстрашнішим лихом. Адже природа — це мати-годувальниця, джерело естетичної насолоди. Ось вона йде околицею села і бачить, що все, зелене і барвисте раніше, зараз зниіцено: «Лихо!.. Мов чужа місцевість. Німі демони підмінили її і сірчаний сказ жовтого кагана побив життя, зоставивши темну пустелю. Сади крізь вирубано, самі пеньки де-не-де стирчать по дворищах, серед бур’янів. Все, що цвіло до сонця, пропало…».
Всі найкращі якості батьків передаються в сім’ї Катранників дітям. Андрійко — єдиний, хто залишився живим, так само відчуває красу. Відродження душі хлопчика, змученої голодом і втратами, починається з того, що він бачить красу ранку і відчуває запах м’яти. Його серце не байдуже до краси, отже, й до життя.
Таким чином, автор переконує нас, що тільки краса може збудити життя серця. Саме відчуття й розуміння краси повернуло життя тим людям, які пережили цей страшний рік, зазнали великих втрат і загубили надію на те, щоб колись почати нове життя. Мені здається, що саме в незнищенності душі, яка вихована на красі, гармонії взаємин людини з природою, полягає ідея твору.