(1911)
Літературний рід: епос.
Жанр: повість.
Тема: зображення життя гуцулів у Карпатах на межі XIX й XX ст. в гармонії з природою, традиціями й звичаями, з язичницькими й християнськими віруваннями.
Головна ідея: оспівування високого й красивого почуття кохання.
Головні герої: Іван Палійчук, його кохана Марічка Гутенюк, дружина Палагна, сусід Юра, матір і батько Івана; щезник, нявка, чугайстир.
Сюжет: розповідь про дитинство Івана Палійчука і про ворогування його родини із сім’єю Гутенюків — Іван знайомиться з Марічкою під час бійки батьків — він зближується з Марічкою, між ними зароджується кохання — Іван тривалий час перебуває в наймах на полонині — повернувшись, він дізнається про смерть Марічки (коли дівчина переходила Черемош, раптова повінь накрила її й забрала із собою) — Іван не вірить у смерть Марічки, уважає, що це вигадки Гутенюків, і йде на пошуки дівчини — в одному селі люди знайшли тіло дівчини, проте в ньому, посинілому й розбитому річковим камінням, Іван не впізнає Марічки — через шість років блукань Іван повертається в село, через рік одружується з Палагною — з часом Палагна стає «любаскою» сусіда Юри — Іван про це знає, проте йому байдуже, він не може забути своєї Марічки — хлопець іде в гори й чує голос нявки-Марічки, прямує за ним, а зустрічає чугайстра, який відволікає його (іде з ним у танок) від Марічки — ідучи за голосом коханої, Іван зривається в урвище — наступного дня ледь живого Івана знаходять пастухи — Івана ховають за місцевим звичаєм (з танцями й розвагами).
Літературознавці про твір. Життя гуцулів у повісті М. Коцюбинського — це дивне поєднання християнського й язичницького началу.
У гірському селі «всі були богомільні», і водночас тут мовби законсервувалося й поганство, відбившись у звичаях, обрядах, у всьому, чим характерний лад життя гуцула. Мовби тіні забутих предків ожили перед письменником у Криворівні. І він натхненно відтворив у слові цей двоєдиний барвистий світ. Язичництво цікавило Коцюбинського навіть більше, тому він так багато уваги віддає казково-демонічному, фантастичному світу довкола Івана й Марічки, — арідникам, щезникам, мольфарам, лісним, чугайстрам; малює екзотичні звичаї, обряди, ритуали гуцулів, якими було сповнене життя і світорозуміння горян.
У М. Коцюбинського домінує неоромантична хвала природності — на противагу заскорузлості. Кохання Івана й Марічки зароджується на тлі споконвічної ворожнечі родів, родової помсти і, зрештою, протиставляється цій ворожнечі. Як гармонія — і дисгармонія. Узагалі драматургія твору живиться енергією неоромантичних контрастів. Є тут ніжна й «дика» у своїй природно-поетичній «первозданності» Марічка — і є приземлено-груба Палагна. Це — живе уособлення поезії і прози, двох версій вибору, який доводиться здійснювати людині у своєму житті.
Утративши Марічку, Іван на якийсь час опиняється в полоні Палаг-ни, проте без Марічки-мрії життя йому немає… Іван помирає, але у фіналі повісті знову — укотре в Коцюбинського! — тріумфує симфонія життя в час індивідуальної смерті.
«Життєхваленням» завершив він і «Тіні забутих предків»: під час похорону Івана гуцули влаштовують танок… Життєва філософія гуцулів передбачала ставлення до життя як до самодостатньої цінності. Ти з’явився на світ — отже, маєш набутися в ньому, бо сенс і краса життя — у самому акті життя, його індивідуальній неповторності. Це цілком збігалося з життєрозумінням, характерним і для інших творів М. Коцюбинського, зокрема — його новели «Intermezzo», де опоетизовано прості радощі буття.
Неоромантичне «життєхвалення» й поетизація природи підсилені в «Тінях забутих предків» яскравими імпресіоністичними малюнками. Автор нерідко вдається до мови метафор, несподіваного поєднання звукових і кольорових образів, принципу переважання враження над вираженням. Що таке, для прикладу, «зелений сміх», як не кольорова музика гір? Коцюбинський весь час експериментує, шукає нові можливості слова — через метафору, персоніфікацію, несподівані контексти для епітетів, нюансування барв: «Гори міняли своє блакитне убрання на рожеві із золотом ризи»; «сине дихання гір»; «зелена кров гір»…
Оригінальний барвистий світ Гуцульщини, що постав зі сторінок «Тіней забутих предків», уразив кінорежисера С. Параджанова, який у середині 1960-х екранізував твір М. Коцюбинського. Кіноверсія повісті здобула світове визнання (В. Пахаренко).