Тодось Осьмачка народився 3 травня 1895 р. у с Куцівка на Черкащині.
Перші вірші Осьмачки народжуються рано — ще в дитинстві, в атмосфері сільської природи, народних переказів, легенд, казок.
У період плідного для української літератури і мистецтва 1917 — 1922 pp. формується світогляд Т. Осьмачки.
1922 р. з’явилася перша книга поезій «Круча» — поетика самовираження. Він — у стихії величних планетарних зрушень, в які втянуто сонце, моря, віки, народи. У збірці «Круча» критика приваблювала «нерозгадана глибінь образів і разом з тим блискуча народна мова».
У 1925 р. виходить друга книжка поезії «Скитські вогні» — як гімн українському степові:
Гей, степе мій,
І підпер ти ріками моря,
Щоб не схитнулися вони
На ниви хлібороба…
20-ті роки — це страшний голод на Україні, це селянські повстання й жорстоке придушення масових протестів. До студента Київського інституту народної освіти прилітають із рідного села Куцівки, що на Черкащині, сумні звістки. У вірші «Труни в гаях» ця трагедія українського села набуває вираження в образах двох трун, оплакуваних народними сльозами:
Як у тій труні, що лягла під рів,
битая в мороз, скупана в крові —
радість молода — квіти степові.
У другій труні — мати всіх людей.
1929 р — збірка «Клекіт». Відчуття самотності, змученості душі, розпачу посилюється. «О будь ти прокляте, життя моє».
Початок 30-х років стає початком його безкінечних блукань: арешти, допити, ув’язнення в Бутирці, лікування в Кирилівській психіатричній лікарні.
Наприкінці 1942 р. Тодось Осьмачка приблукав до Львова, з’явився в літературно-мистецькому клубі. Там читає уривки з поеми «Поет». У 1947 р. поема вийде в світ. Цей складний філософський твір вважається вершиною творчого злету Тодося Осьмачки.
У книзі «Ротонда душогубців» подається літопис злочинного винищення українського селянства в період примусової колективізації.
Переслідуваний хворобою, страхом розправи над ним агентів КДБ, мандрував до США і Німеччини, де часто виступав перед українськими громадами. 7 вересня 1962 р. Тодось Осьмачка помер.
Проза Тодося Осьмачки — вагома й самобутня, не схожа ні на яку іншу сторінка української епіки.