Цивільний пафос творчості Гоголя

Висока громадянськість творчості великого російського письменника Миколи Васильовича Гоголя проявилася передусім у викритті усього, що зневажає свободу людської особистості, не дає людині творчо працювати і жити. З обуренням говорить Гоголь про нелюдяну вельможу з «Повести про капітана Копейкине« (»Мертві душі«). Цей холодний байдужий міністр у відповідь на прохання інваліда Вітчизняної війни 1812 року про видачу йому пенсії розпорядився, щоб Копейкина виселили із столиці. Не менше бездушні представники світського товариства з повісті «Шинель». Хіба не гідні вони викривального слова?! Гоголя як громадянина приголомшувала думка що річ може бути дорожче людському життю, що великодушних вчинків стає все менше і менше. Важливе місце в творчості Гоголя займав «маленька людина«. Гоголь, зображуючи сумне життя простих росіян того часу, як би пред’являв рахунок винуватцям такого положення особи в суспільстві. Винуватцями ж були можновладці люди, які вважали себе має право не думати про кожного бідному Башмачкине. Хоча це входить в пряму обов’язок державних людей. По кількості сарказму і критики вилитою на голови казнокрадів, підлабузників, хабарників, бюрократів самодурів, Гоголь, по-моєму, не перевершений.Досить згадати комедію «Ревізор«, де зображено чиновництво повітового міста на чолі з городничим, або поему «Мертві душі». Обидва твори створюють широку панораму російського суспільства, що загрузло у вадах, неуцтві, в злочинах проти свободи людської особистості. Ось чому нам так дорогий великий письменник-громадянин, що не захотів миритися з сумними явищами російського життя того часу. Не лише моральне відставання від вищих ідеалів, що скуло російське дворянство, пригнічувало Гоголя. Сама нудьга паразитуючого стану імущих викликала в Гоголеві цивільний протест.
Письменник вивів цілу галерею поміщиків-виродків. До якої міри убогості і розорення довели своїх селян ці Собакевичи, Маниловы, Плюшкины.
Зображуючи важкий, бідний побут кріпосних селян, Гоголь нещадно критикує їх хазяїв. Письменник як би говорить суспільству, що нічого дивуватися появі в Росії дядьком Митяев і Меняев, дворових дівчаток Палашек, які не знають навіть, де ліво, де право, бо таке життя«.Повість про те, як Іван Іванович посварився з Іваном Никифоровичем« розвінчала духовне убозтво дворянства. «Нудно жити на цьому світі, пани»! — говорить Гоголь, закінчуючи повість про двох Иванах, що заплуталися у власних безглуздих життях. Проте поряд з гіркими одкровеннями в творах письменника живуть і дуже гідні люди. Деспоти не змогли заглушити благородних якостей народу. Мужніх, духовно стійких, відважних і щедрих людей показав письменник в образах Степана Пробки, Абакума Фырова Максима Телятникова і каретника Міхеєва. А яку душу не порадують широтою натура, благородними спрямуваннями, вогняними темпераментами герої повісті «Тарас Бульба«! Минулому і сумному сьогоденню великий письменник протиставляє велике майбутнє нашої Батьківщини : «Русь! Русь! Бачу тебе, з мого дивного, прекрасного далека бачу«! Так вірити у свій народ і передбачати його майбутню велич міг тільки великий громадянин Росії. А його натхненний, поетичний образ птаха-трійки, яка мчить вперед і перед якою «розступаються і дають їй дорогу інші народи і держави»! Хіба цей вигук не гідний належати вустам великого державного мужа! Нам, співвітчизникам великого письменника і так же великого громадянина Росії, є у кого вчитися цивільному почуттю. Це звертаючись до нас в майбутнє. Гоголь говорив: «Забирайте з собою в дорогу виходячи з м’яких років юності в сувору мужність, що робить жорстоким, збирайте з собою усі людські рухи, не залишайте їх на дорозі, не піднімете потім«.