Брати наші менші
Район, в якому я живу, досить молодий. У нас тут багато шкіл і дитячих садків. Багато хто з жителів району виводить на прогулянку своїх чотириногих вихованців. Подивишся, хтось веде породистого собаку у вишуканому нашийнику на шкіряному поводку, а хтось маленьку дворняжку на мотузочку, але з таким почуттям гідності, неначе це представник найціннішої собачої породи. І є чим гордитися, дружбою братів наших менших і довірою, яка вони нам віддають.
Дивно, що в період економічної нестабільності держави, коли багато хто з людей не може дозволити собі повноцінного харчування, люди підгодовують тварин. Недалеко від будинку, в якому я живу, є невеликий ставок. Навесні туди злітаються дикі качки. І жителі мікрорайону узяли над ними опіку. Пташок ніхто не кривдить, вони стали майже ручними. А того року, коли наше місто було на межі екологічної катастрофи (злива затопила очисні споруди і залишила місто без питної води), люди вистоювали довгі черги до машин з водою, щоб забезпечити свої сім’ї, але не забували і про безпритульних тварин.
Мені здається, що все одно ми замало добра робимо для тваринного світу. Чи завжди ми чуйно відносимося до усіх тварин? Мабуть, що ні. Часто ми любимо тільки своїх чотириногих друзів і без коливань кривдимо чужих або безпритульних, нічиїх. Бувають випадки, коли батьки, виконуючи примху своєї дитини, приносять у будинок котеняти, пташки, цуценяти, а потім, коли дитина натішити, викидають безпорадну тварину на вулицю. Мене вражає така безвідповідальність, стає соромно за людську підступність і несправедливість.
Я переконана, що представники тваринного світу, брати наші менші, дають нам значно більше, чим ми ім. Вони дарували нам ласку і відданість, свою приязність і любов. Вони ввіряють нам своє життя. І ми не маємо права не виправдати їх довіру.