Найбагатший життєвий досвід дав М. Горькому великий матеріал для його перших добутків. У ці ранні роки виробляються головні теми й ідеї творчості поета, які залишаються з ним на все життя
На мій погляд, із всіх ранніх творів Максима Горького розповідь «Баба Изергиль» — самий романтичний і поетичний. Герої сміливі й сильні духом люди. На їхньому прикладі письменник міркує про добро й зло, про зміст і мудрість життя. Дуже цікаво й побудова розповіді. Оповідання про життя баби Изергиль обрамлено двома легендами — про Ларре й Данко. Перед нами кілька людських доль — вибирайте! Судите самі про сенс життя! У чому ж він полягає? В індивідуалізмі Ларры або в беззавітному служінні людям, якому присвятив себе Данко? А може, потрібно прагнути прожити вільними, багату пригодами життя? Чимало горя й радостей випробувала баба Изергиль, різних людей зустріла вона на своєму довгому життєвому шляху. Образи тих, кого вона любила, назавжди залишилися в її пам’яті. Це й гордовитий шляхтич, і «гідний пан з порубаною особою», і юнак — «бліда й тендітна квітка сходу, отруєна поцілунками».
Роки відняли в Изергиль колишню красу, згасили блиск її очей, згорбили стрункий стан, але дали їй мудрість, знання життя й справжню духовність
Горький невипадково вкладає у вуста саме цієї жінки легенди про Ларре й Данко. Є в ній щось загальне з обома героями. Изергиль доводилося жертвувати собою заради коханих, проявляти самовідданість, і разом з тим вона прожила життя для себе, вільна від яких — небудь обов’язків і зобов’язань. Письменник не засуджує її: ідеальні люди, дійсно, зустрічаються тільки в казках, а в живих, реальних людях може сполучатися й погане, і гарне
Однак навряд чи легенда про Данко могла пролунати з вуст людини духовно вбогого, боягузливого й підлого
У легенді про Ларре Горький розвінчує індивідуалізм тих, хто відкидає людей, не хоче зважати на загальнолюдські закони. Хтось може заперечити, що саме в цьому й полягає справжня воля — робити те, що хочеться, іти, куди завгодно, не вважатися ні з ким, тобто «зберегти себе цілим». Однак того, хто обере цей шлях, чекає трагічну й сумну долю — самітність. Дійсно, «за все, що людина бере, він платить собою: своїм розумом і силою, іноді життям». Інакше кажучи, не можна тільки споживати, нічого не даючи замість. Ларра зневажив цим законом, і його чекало страшне покарання. Здавалося б, він ні в чому не випробовував недоліку: «викрадав худобу, дівчин — усе, що хотів», і при цьому був вільним як птах. Тоді чому ж, зрештою, він став мріяти про смерть і «у його очах було стільки туги, що можна було б отруїти нею всіх людей миру!» Очевидно, тому, хто не вміє віддавати, дарувати щиросердечне тепло, хто «крім себе не бачить нічого», важко бути щасливим і гідно пройти життєвий шлях
Романтичним антиподом Ларры є Данко — сміливий красень, серце якого зайнялося великою любов’ю до людей. У його образі Горький втілив своє подання про справжніх героїв, про тихі, у кому він бачив ідеал. Невипадково навіть пейзаж створює в читача відчуття чогось незвичайного, фантастичного. Він допомагає нам перейти з реального життя (розповідь Изергиль про себе) у романтичний мир легенди: «И в степової далечіні, тепер уже чорної й страшної, як би притаившейся, що сховала в собі щось, спалахували маленькі блакитні вогники. Те там, те отут вони на мить були й гаснули, точно трохи людей, що розсипалися по степу далеко друг від друга, шукали в ній щось, запалюючи сірника, які вітер негайно ж гасив. Це були дуже дивні блакитні мови вогню, що натякали на щось казкове». Як блакитні іскри пожвавлюють чорний степ, немов таїть у собі щось недобре, так і люди, подібні Данко, здатні внести в життя добро й світло
Данко прекрасний як зовні, так і внутрішньо: «Подивилися на нього й побачили, що він кращий з усіх, тому що в очах його світилося багато сили й живого вогню».
Енергія й сила Данко протиставляється безвільності й боягузтву юрби. Втомлені й злі люди, роздратовані своїм безсиллям, втрачають людський вигляд: «Данко дивився на ті, заради яких він поніс працю, і бачив, що вони — як звірі. Багато людей стояло довкола нього, але не було на особах їхньої шляхетності, і не можна було йому чекати пощади від них». Але Данко зумів перемогти спаленіле в ньому обурення, тому що жалість і любов до людей виявилися в ньому сильніше. Щоб урятувати їх, він робить духовний подвиг. «»Що зроблю я для людей?» — сильніше грому крикнув Данко. І раптом він розірвав руками собі груди й вирвали з її своє серце й високо підняв його над головою. Воно палало так яскраво, як сонце, і яскравіше сонця, і весь ліс замовчав, освітлений цим смолоскипом великої любові до людей». Палаюче серце Данко — це символ жертовного служіння людям, а сам герой — втілення всього кращого в людині. І яким жалюгідному й низьким на його тлі здається «обережна людина», що, «боячись чогось, наступив на горде серце ногою…»
Я думаю, що в легенді про палаюче серце Данко виражається авторська позиція по питанню про сенс життя. Інакше кажучи, весь сенс життя, по Горькому, у жертовному, безкорисливому служінні людям. Правда, у цей час така позиція навряд чи буде популярною. Мені здається, що більшість із нас уподібнюється «обережній людині», що наступили ногою на палаюче серце. Чи не тому нам доводиться переживати болісна криза, як моральний, так і в області матеріального становища героїв
Звичайно, не можна жадати від людей жертв не зі своєї волі, адже здійснення великих подвигів повинне йти глибоко з душі. Подвиг найчастіше непомітний. Іноді треба відмовитися від сотні важливих справ, щоб закінчити одне найважливіше, котре можеш зробити тільки ти й ніхто більше. І це, на мій погляд, найважливіший подвиг. А життя людини, що дарує людям щиросердечне тепло й спокій, можна назвати прекрасної й имеющей зміст. І якщо все життя складається з таких учинків, то вона сама стає подвигом