У чому сила і краса характеру Пьера Безухова?

Роман «Війна і світ» Льва Толстого познайомив нас з багатьма героями, кожен з яких є яскравою особою, має індивідуальні риси. Одним з найпривабливіших героїв роману є Пьер Безухов. Його образ стоїть в центрі «Війни і світу», тому як фігура Пьера значима для самого автора і грає величезну роль в його творі. Відомо, що доля цього героя послужила основою задуму усього роману.
Образ Пьера Безухова був задуманий спочатку як образ декабриста, але потім Толстой повернувся до додекабрьскому періоду життя свого героя і представив його юність, мужніння. Толстой знав, що саме Пьер Безухов, ця м’яка людина, з’явиться згодом як організатор таємного товариства «незалежних і вільних людей». Саме Пьеру належить надалі звинуватити царя у бездіяльності, різко розкритикувати громадський лади, реакцію і аракчеевщину.
Образ Пьера Безухова, як і образи Наташі Ростовий і Андрея Болконского, дан в динаміці, тобто в постійному розвитку. Лев Толстой робить акцент на щирості, дитячій довірливості, доброті і чистоті помислів свого героя. І читач не може не помітити цих якостей, не оцінити їх, незважаючи на те що спочатку Пьер представлений втраченим, слабохарактерним, нічим молодою людиною, що не виділяється.
Перше знайомство з героєм відбувається на тлі великосвітського гуртка Ганни Павлівни Шерер, і вже тут помітно, що Пьер не вписується у фальшиве суспільство підлесників і кар’єристів, визначальною рисою якого є всепроникна брехня. З цієї причини поява Пьера у більшості присутніх викликає побоювання, а його щирість і прямолінійність — відвертий страх. Згадаємо, як Пьер відійшов від нікому не потрібної тіточки, заговорив з французьким абатом і захопився розмовою так, що став явно погрожувати порушити систему світських взаємин, звичних для будинку Шерер, чим і оживив мертву, фальшиву обстановку.
Одним своїм розумним і боязким поглядом Пьер серйозно злякав хазяйку салону і її гостей з їх помилковими нормами поведінки. Пьер має таку ж добру і щиру посмішку, впадає у вічі його особлива нешкідлива м’якість. Але сам Толстой не вважає свого героя слабким і безвільним, як це може здатися на перший погляд: «Пьер був одним з тих людей, які, незважаючи на свою зовнішню, так звану слабкість характеру, не шукають повіреного для свого горя».
Так, в образі Пьера Безухова ми знаходимо риси безвільного і навіть несвідомого підпорядкування, які особливо проявляються в епізодах одруження на Елен і стосунків з нею. Так само, поверхнево, але в той же час захоплено, з усією душею, Пьер підкоряється духу масонства Йому властиво в пориві пристрасті піддаватися подібним миттєвим захопленням, приймаючи їх за істинні і правильні. А тоді, коли проявляється істинна суть речей, коли рушаться надії, Пьер так само активно впадає у відчай, безвір’я, немов маленька дитина, яку образили.
І саме в такі, переломні хвилини в Пьере проявляються сильна воля і самі кращі сторони його характеру, які вже не можна не відмітити. Так, Безухов різко пориває з Елен, дізнавшись про те, наскільки сильна була її любов до його грошей. Сам Безухов байдужий до грошей і розкоші, тому спокійно погоджується з вимогами хитрої дружини віддати їй велику частину свого стану. Пьер безкорисливий і готовий на усе, аби скоріше позбавитися від тієї брехні, якою оточила його підступна красуня. Незважаючи на свою безпечність і молодість, Пьер гостро відчуває межу між безневинними жартами і небезпечними іграми, які можуть покалічити чиєсь життя, тому він відверто гнівається в розмові з негідником Анатолем після невдалого викрадення Наташі. І це далеко не єдині сцени, де Пьер вже більше схожий на дорослу самостійну людину, сміливу, гарячу, з незалежними судженнями. Як прекрасний він у своїй втраченій під час битви на полі Бородіна, і при порятунку дівчинки під час пожежі, і коли вступає «в захваті сказу» у бійку з французами в Москві! Тут він вже не безвільний і боязкий Пьер.
Хочеться ще раз відмітити уміння Толстого зображувати свого героя таким, яким він є, без оздоб, природною людиною, якій властиво постійно мінятися. Внутрішні зміни, що відбуваються в душі Пьера Безухова, глибокі, і це відбивається на його зовнішньому вигляді. При першому знайомстві Пьер — «масивна, товста молода людина, сумным спостережливим поглядом». Зовсім по-іншому Пьер виглядає після одруження, в суспільстві Курагиных : «Він мовчав… і з видом абсолютно розсіяним колупав пальцем в носі. Обличчя його було сумовите і похмуре». А коли Пьеру здалося, що він знайшов сенс діяльності, спрямований на поліпшення життя селян, він «говорив з одушевленням радості».
І тільки звільнившись від гнітючої брехні світського фарсу, потрапивши в складні військові умови і опинившись в середовищі простих російських селян, Пьер відчуває смак життя, набуває душевного спокою, який знову міняє його зовнішність. Незважаючи на босі ноги, брудний рваний одяг, сплутане волосся, наповнене вошами, вираз очей його був твердий, спокійний і жвавий, і ніколи раніше у нього не було такого погляду.
Так, пройшовши важкий шлях, наповнений помилками, помилками насправді російської історії, Пьер знаходить самого себе, зберігає свою природну суть, не піддається впливу суспільства. Упродовж усього роману герой Толстого знаходиться в постійних пошуках, душевних переживаннях і сумнівах, які у результаті приводять його до істинного покликання.
І якщо спочатку почуття Безухова постійно борються один з одним, він мислить суперечливо, то потім він остаточно звільняється від усього наносного і штучного, набуває істинної особи і покликання, чітко знає, що йому необхідно від життя. Ми бачимо, як прекрасна справжня, непідробна любов Пьера до Наташі, він стає прекрасним батьком сімейства, активно займається громадською діяльністю, приносить користь людям і не боїться нових справ.