Вечорниці — одне з найулюбленіших свят молоді. Колись кожна частина села мала свої хати для проведення вечорниць. Найчастіше це були оселі самотніх жінок — солдаток, вдовиць. Молодь, яка збиралася на гулянку, називала господарку «паніматкою». Якщо ж траплялося, що в хаті був і господар, то його величали «вечорничним батьком».
Першими приходили на вечорниці дівчата. За ними поступово збиралися хлопці. Пускали до хати лише «своїх» — парубок з іншого села міг потрапити на чужу вечірку лише з дозволу організаторів гуляння.
Танці, пісні, забави, жарти — у веселих розвагах швидко минав час.
Під час вечорниць на Андрія молодь влаштовувала ігри з «калитою». Так називали великий корж з діркою посередині, який підвішували до сволока. Хлопці й дівчата підстрибували, намагаючись дістати його губами. Вечорниці на Андрія настільки широко увійшли в побут українців, що в деяких селах грудень називали «андрійцем».
Часто після вечірнього гуляння дівчата проводжали хлопців і сідали за роботу — вишивали рушники. Такі посиденьки називалися «досвітками». Траплялося, що вони затягувалися до ранкового світла, коли починали співати треті півні.
Вечорниці закінчувалися перед Масляною. У піст гріх було розважатися.
Сьогодні повертаються із небуття народні свята, відроджується багатюща скарбниця духовних надбань, які дійшли до нас із сивої давнини.