Великі істини: любов, жаль, відданість у дружбі… Вони зрозумілі кожному з нас, призивають нас до братерства, єднанню, виступаючи проти всього виродливого, несправедливого й підлого. Ми озлобилися, стали більше жорстокими по відношенню друг до друга. Але трепетне почуття дружби, що народилося в родині, у школі, кожна людина проносить через все своє життя. Дружба — це велика істина
У моєму житті дружба значить дуже багато чого. Тому мені так дороги ранні вірші А. С. Пушкіна. Адже й мене зараз хвилюють ті ж питання, що не давали спокою молодому поетові:
Ужель моя пройде безлюдно младость?
Иль мені далека щаслива любов?
Ужель умру, не відаючи, що радість?
Навіщо ж життя дане мені від богів?
Чого мені чекати? У рядах забутий воїн,
Серед юрби загублений співак,
Яких нагород я в майбутньому гідний
И счастия який візьму вінець?
У дев’ятому класі я зачитувалася творами Пушкіна про дружбу. Мені здавалося, що я знаю й Пущина, і Дельвига, і довготелесого Кюхельбеккера дуже давно. Я начебто теж училася з Пушкіним, осягаючи велику істину — чисту й віддану дружбу:
Друзі мої, прекрасний наш союз!
Він, як душу, нероздільний і вічний —
Неколебим, вільний і безтурботний
Зростався він під покровом дружних муз
Куди б нас не кинула доля,
И щастя куди б не повело
Всі ті ж ми: нам цілий мир чужина;
Батьківщина нам Царське сіло
Пушкін ніколи не був на самоті, друзі оточували його в ліцейський період, не залишали й під час посилань, співчували й любили. Із друзями, насамперед, зближала Пушкіна любов до народу й літературна робота. Недарма більшу групу поетів — сучасників Пушкіна так і називають «плеядою».
От чому дружба займає в поета настільки важливе місце втворчестве.
Пущину:
Товариш милий, друг прямій,
Труснемо дружніше руку,
Залишимо в чаші круговий
Педантам те саме що нудьгу
Дельвигу:
Дай руку, Дельвиг! Що ти спиш?
Прокинься, лінивець сонний!
Ти не під кафедрою сидиш,
Латинню приспаний
Протягнена рука не просить милостиню, а підтримує товариша у важку мінуту, допомагає твердо стояти на грішній землі. Рука — символ дружби
У центрі циклу віршів, присвячених друзям, коштують вірші, написані до 19 жовтня — дню відкриття Ліцею, що ліцеїсти першого випуску відзначали щорічно. Вірш починається з картини осіни. Вона викликає почуття смутку: «Роняє ліс багряний свій убір…». Це смутне сприйняття картини природи обумовлено настроєм самого поета, почуттям самітності в той день, коли його друзі «на берегах Неви» у далекому Петербурзі зібралися разом. Один за іншим виникають перед нами образи товаришів — ліцеїстів. Поет говорить про їх зі співчуттям і любов’ю. Думка про друзів викликає радісну надію на швидку зустріч: «промчався рік, і з вами знову я…». Адже дружба важлива не тільки самим спілкуванням із другом, а тим, що вона залишається на все життя, навіть якщо твій товариш живе далеко.
На мій погляд, у цьому вірші Пушкін стосується однієї з найважливіших сторін дружби — відданості. Будь вірним товаришам і не віддавайся розпачу — от істина дружби
И його останні ліцейські вірші перейняті смутком:
Друг на другу зупините
Ви погляд із прощальною сльозою
Зберігаєте, про друзі, зберігаєте
Ту дружбу з тою же душею
Ця тема не буде залишати творчість Пушкіна й надалі. Скільки теплоти й дружньої участі ми знаходимо у віршах, присвячених Пущину:
Мій перший друг, мій друг безцінний!
И я долю благославил,
Коли мій двір відокремлений
Сумним снігом занесений,
Твій дзвіночок оголосив
Цей вірш був написаний в 1826 році. Але Пущин уже більше не зміг побачити свого кращого друга, тому що той був засуджений на каторгу за участь у повстанні декабристів. У січні 1837 року він довідається про дуель і смерть Пушкіна. «Здається, якби при мені повинна була трапитися нещасна його історія, — напише Пущин, — я б знайшов засіб зберегти життя поета — товариша, надбання Росії. У смутні мінути я утішав себе тим, що поет не вмирає, і що Пушкін, на мій погляд, живий для тих, хто, як я, його любив, і для всіх, що вміють відшукувати його…». От велика істина! Людина від нас пішов, ми вболіваємо, переживаємо й залишаємося вірними дружбі на все своє життя, що залишилося. Ми не можемо й не сміємо зробити зрадництво стосовно тому, кого любимо
Кожний знаходить у поезії Пушкіна своє, бути може близьке, зрозуміле тільки йому одному. Для когось Пушкін — учитель, хтось шукає в його добутках відповіді на багато виниклих питань. А для мене він просто друг, з яким можна поділитися своїми секретами, знайти різні ради й добрі слова
Пушкін учить нас великої й усім зрозумілій істині — бути відданими в дружбі. Він учить нас служити цій істині, віддавати себе без залишку іншим, жертвувати собою
Кожний знаходить у великого поета рядка про себе:
Розлука чекає нас у порога,
Кличе нас у далекий світла шум,
И кожний дивиться на дорогу
З волненьем гордих, юних дум
Адже ці слова про мене, це мені має бути незабаром розстатися зі своїми шкільними друзями, це мені треба буде пройти по дорозі життя, несучи у своєму серці великі істини: любов, дружбу, жаль, відданість, добро…