Вічна суперечка добра і зла

Питання гріха і доброчесності — одне з так званих вічних питань, що мучили людство упродовж віків. Багато хто намагався дати остаточне, останнє вирішення цього питання. У російській класичній літературі немало сил було покладено на те, щоб з’ясувати, як співвіднесені гріх і доброчесність, яка межа, після якої доброчесність стає гріхом. Кращі зразки такого аналізу можна знайти в творчості Федора Михайловича Достоєвського. Роман «Злочин і покарання» — одно з найвідоміших творів письменника, що здобуло світову славу. У центрі роману — образ Родіона Раскольникова, гріха, що вирішив перейти за грань, і доброчесності і набути тим самим якостей надлюдини. Для Раскольникова доброчесність і гріх залишаються абстрактними категоріями, сенс яких лише в стримуванні глибинних поривів вільної людської індивідуальності. Але вбивство з ідейних міркувань, що здійснюється їм, виглядає безглуздо і негарно. Причина цього, ймовірно, в тому, що герой «Злочину і покарання» поставив собі занадто розпливчату мету. Проте гріх вбивства, будучи здійснений, обтяжує Раскольникова, і герой переживає страшну душевну муку. Рішення Раскольникова настільки ж безглуздо, як безглуздий само його злочин: герой здається владі. І врятувати душу Родіона, що заблукала, випадає на частку втіленню доброчесності — Соні Мармеладовой. З роману «Злочин і покарання» виходить, що досконалий смертельний гріх, безумовно, важко травмує психіку вбивці і робить останнього відщепенцем роду людського. А ось доброчесність, навпаки, виліковує душу і робить людину частиною Божого світу.
Категорії гріха і доброчесності вкорінені передусім в середовищі релігійної свідомості. Але при цьому під дію цих категорій підпадають як віряни, так і абсолютно невіруючі люди, тобто гріх і доброчесність можна вважати універсальними поняттями. Згідно з Євангелієм доброчесність зовсім не є протилежністю гріха, адже тільки вірою можна спокутувати будь-який гріх. Віра ж, у свою чергу, припускає доброчесну поведінку людини в житті. Як розуміють гріх і доброчесність наші сучасники? Чи залишається місце для цих понять у буденному житті сучасної людини? Швидше за все, так. Адже хорошим і правильним вважається якраз те, що схвалюється, у тому числі релігійною мораллю, а поганим і неправильним — те, що засуджується цією мораллю. Виходить кожна людина — вірянин? Ні, просто за тисячоліття своєї історії людство виробило правила поведінка, виконання якої дозволять суспільству гармонійно і вільно розвиватися, йти шляхом прогресу. Особисто для мене гріх і доброчесність — дуже важливі поняття.
Я вважаю гріхом те, що шкодить оточенню, робить їх нещасними. Доброчесність же для мене — це доброзичливе і чесне відношення до інших людей, засноване на взаємодопомозі і взаєморозумінні. У складному і мінливому сучасному світі дуже важливо мати власне розуміння категорій гріха і доброчесності. Саме це дає людині можливість правильно знайти своє місце в житті і бути гідним членом суспільства.