Вічні проблеми людства в розповіді І. А. Буніна «Господин з Сан-Франциско»

Розповідь Бунина «Господин з Сан-Франциско» має гостросоціальну спрямованість, але сенс цих оповідань не вичерпується критикою капіталізму і колоніалізму. Соціальні проблеми капіталістичного суспільства є лише фоном, який дозволяє Бунину показати загострення «вічних» проблем людства в розвитку цивілізації.
У 1900-х роках Бунин подорожує по Європі і Сходу, спостерігаючи життя і порядки капіталістичного суспільства в Європі, колоніальних країнах Азії. Бунин усвідомлює усю аморальність порядків, що панують в імперіалістичному суспільстві, де усі працюють тільки на збагачення монополій. Багаті капіталісти не соромляться ніяких засобів в цілях множення свого капіталу.
У цій розповіді відбиваються усі особливості поетики Бунина, і в той же час він незвичайний для нього, його сенс занадто прозаїчний.
У розповіді майже відсутній сюжет. Люди подорожують, закохуються, заробляють гроші, тобто створюють видимість діяльності, але сюжет можна розповісти двома словами: «Померла людина». Бунин до такої міри узагальнює образ пана з Сан-Франциско, що навіть не дає йому ніякого конкретного імені. Ми знаємо не так вже багато про його духовне життя. Власне, цього життя і не було, вона втрачалася за тисячами побутових подробиць, які Бунин перераховує до найдрібніших деталей. Вже на самому початку ми бачимо контраст між веселим і легким життям в каютах корабля і тим жахом, який панує в його надрах : «Щохвилини волала з пекельною похмурістю і вищала з несамовитою злістю сирена, але небагато з тих, що мешкають чули сирену — її заглушали звуки прекрасного струнного оркестру.».
Опис життя на пароплаві дається в контрастному зображенні верхньої палуби і трюму корабля : «Глухо гуркотіли велетенські топки, що пожирали купи розжареного вугілля, з гуркотом що ввергається в них облитими їдким, брудним потім і до пояса голими людьми, багровими від полум’я; а тут, у барі, безтурботно закидали ноги на ручки крісел, палили
цідили коньяк і лікери.». Цим різким переходом Бунин підкреслює, що розкіш верхніх палуб, тобто вищого капіталістичного суспільства, досягнута тільки за рахунок експлуатації, поневолення людей, безперервно працюючих в пекельних умовах в трюмі корабля. І насолода їх порожньо і фальшиво, символічне значення грає в розповіді пари, найнята Ллойдом «грати в любов за хороші гроші».
На прикладі долі самого пана з Сан-Франциско Бунин пише про безцільність, порожнечу, нікчемність життя типового представника капіталістичного суспільства. Думка про смерть, покаяння, про гріхи, про Бога ніколи не приходила панові з Сан-Франциско. Усе життя він прагнув порівнюватися з тими, «кого колись узяв собі за зразок». До старості в нім не залишилося нічого людського. Він став схожий на дорогу річ, зроблену із золота і слонової кістки, одну з тих, які завжди оточували його : «золотими пломбами блищали його великі зуби, старою слоновою кісткою — міцна лисина».
Думка Бунина ясна. Він говорить про вічні проблеми людства. Про сенс життя, про духовність життя, про відношення людини до Бога.