Він «ліру присвятив народу своєму»

Микола Олексійович Некрасов — великий російський поет другої половини XIX століття. Звертаючись до теми Росії, Пушкін і Лермонтов бачили велич народу, широту російських земель, але для Некрасова Росія — це передусім селянство, що знемагало під гнітом поміщиків. Поезія Некрасова пов’язана з виступами народу проти тих, що своїх, що пригноблюють. У Миколи Олексійовича головним героєм став мужик — простий російський селянин, годувальник. За власним виразом Некрасова, його Муза — рідна сестра селянки :
Вчорашній день, годині в шостому,
Зайшов я на Сінну;
Там били жінку батогом,
Селянку молоду.
Ні звуку з її грудей,
Лише бич свистав, граючи…
І музі я сказав: «Дивись!
Сестра твоя рідна»!
Некрасов співчуває народу, співчуває йому, жаліє. Скільки болю чується у вірші «В дорозі», коли мужик розповідає поетові про свою дружину:
Самому мені невесело, пан:
Скрушила злочинниця-дружина…
Багато віршів Некрасов присвятив простій російській жінці-селянці:
Три тяжкі долі мала доля,
І перша доля — з рабом повенчаться,
Друга — бути матір’ю сина-раба,
А третя — до труни рабові підкорятися.
І усі ці грізні долі лягли на жінку російської землі. Поет не лише побачив важку долю російської жінки, але і розповів про гордий тип «величавої слов’янки». Він горював про її долю, але і гордився її красою і силою :
У грі її кінний не зловить,
У біді не сробеет — врятує.
Коня на скаку зупинить,
До хати, що горить, увійде.
Недаремно на похоронах Некрасова дві жінка-селянки йшли попереду усієї процесії з вінком «Від російських жінок».
Важкі і похмурі картини народного життя малює Некрасов у своїх віршах «В дорозі», «Забуте село» і т. п. :
Померла Ненила; на чужій земельці
У сусіда-шахрая — урожай сторицею…
Некрасов ненавидів самодержавство і любив простого люду. Ці мотиви прозвучали в його вірші «Роздуму біля парадного під’їзду», який не допускали в друк п’ять років. Першим надрукував його Герцен у своєму журналі «Дзвін». У цьому вірші Некрасов зве народ «прокинутися»:
Де народ, там і стогін…
Ех, сердечний!
Що ж означає твій стогін нескінченний :
Ти прокинешся чи, наповнений силами
Чи, доль покоряючись закону
Усе, що міг, ти вже вчинив
Створив пісню, подібну стогну
І духовно навіки заснув?
Некрасов у своїх творах не лише спирався на російську народну творчість, але і продовжив традиції Радищева, Гоголя, зображуючи народ реалістично. Використовує він і досягнення Тургенева, який у своїх «Записках мисливця» показав яскраві селянські портрети. «Орина, мати солдатська», «Калістрат» і інші вірші розкривають духовний вигляд селянина. Поет поклоняється працьовитості народу, цінує його кмітливість, розум, широту душі, але він виділяє і іншу сторону — темряву, неписьменність, звичку до рабства, холопство окремих селян. Свій вірш «залізниця» Некрасов присвячує праці селян. На думку генерала, народ — це нічого створення, що не стоять і не значущі, тварини. Але Некрасов вважає по-іншому. На його думку, народ — це творець, творець і духовних, і матеріальних цінностей. Некрасов зве селянство до дії:
Винесе усе — і широку, ясну
Грудьми дорогу прокладе собі.
«Кому на Русі жити добре» — це поема Некрасова про народ. У очах автора селяни — багатирі. У цій поемі Некрасов розповів про усі сторони життя селянства : народженні дитини, хрестинах, весіллі, похоронах, праці, голоді, прочуханці і т. д. Життя селян бідне і безрадісне. Про це говорить один з героїв, Яким Голої:
А горе наше міряли?
Роботі міра є?
Вино валить селянина,
А горе не валить його?
Робота не валить?
Причина убогості в тому, що за спиною селянина стоять три пайовики : Бог, цар і пан. Поет показує і слабкі сторони народу : упокорювання,.прагнення залити своє горе в шинку.
У кожного селянина
Душа, що хмара чорна —
Гнівна, грізна — і потрібно б
Громам гриміти оттудова,
Кривавим лити дощам,
А усе вином кінчається.
Некрасов засуджує і холопство. Він дає цьому дуже точну характеристику:
Люди холопського звання —
Сущі пси іноді:
Чим важче покарання,
Тим ним милею господа.
Але все-таки не усі селяни убогі і забиті. Є і такі, яким набридло так жити. Ці люди складають силу народу. Поет вірив, саме в таких селян.
Багато сучасників Некрасова писали про народ. Їх твори навчили поважати мужиків. Але Некрасов уперше створює твори не лише про народ, але і для народу. Поет закликає народ до революції, до скидання поміщиків. Його твори — це пам’ятник революційно-демократичної поезії.