Вірш Пушкіна «Біси»

У основі вірша А.С. Пушкіна «Біси» — діалог з ямщиком, хоча це складно назвати діалогом, оскільки від ліричного героя виходить тільки одна, причому стереотипна для подорожніх, репліка: «Ей, пішов ямщик!.». Швидше це монолог ямщика, причому фактично без ознак стилізації простонародної мови. Загальне враження від монологу — це, звичайно, мова простої людини, але це все-таки не оповідь. Те, що говорить ямщик, фактично може сказати і його сідок, або вірніше, він може повністю погодитися з тим тлумаченням того, що відбувається, яке дає ямщик. Ямщик і його мова явно сприймаються невідсторонено. Підтвердження цьому — четверта строфа. У другому діалозі з ямщиком репліки взагалі не розподілені, незрозуміло, хто що вимовляє: «Коні стали… »Що там в полі«? — // »Хто їх знає? пень або вовк«? Тобто фактично ліричний герой і ямщик зливаються у своєму сприйнятті і переживанні того, що відбувається; ямщик при цьому більше не з’являється у вірші. Значущість цього злиття можна прояснити з контексту. У вірші »Зимова дорога« фігура ямщика дана цілком традиційно для російської »дорожньої поезії« — вона повністю відсторонена від ліричного героя. Образ ямщика семантично взаємодіє не з ліричним героєм, а з »зимовою, нудною« дорогою, дзвоном дзвоника, »сумними полянами«. Ямщик належить не внутрішньому світу переживань, а зовнішньому світу дорожнього простору. Крім того, тут ямщик, як, до речі, і в цілому в російській поезії, є своєрідним символом народного ліричного і душевного універсуму. Не випадково ямщик характеризується через пісню, а пісня через втілені в ній основні стани російської душі : »разгулье молодецьке«, »сердечна туга«. Взагалі для російської дворянської культури ямщик — ця сполучна ланка зі світом народної традиції; навіть з кріпосними селянами спілкувався зовсім не кожен дворянин, а ось пісні ямщиків слухав (чи, принаймні, чув) кожен. Багато в чому через тему ямщика російська література відкривала народний світ.