Висока моральність селянина-бідняка (за оповіданням Б. Д. Грінченка «Без хліба»)

Багато оповідань Борис Грінченко присвятив надзвичайно важкому життю селян. Оповідання «Без хліба» викликає у нас глибоке і щире співчуття до селянина, який, рятуючи близьких йому людей від голодної смерті, змушений красти зерно. У жахливих умовах жила сім’я Петра — головного героя оповідання. Хата стояла поганенька, худоби не було, і вже третій тиждень, як закінчились усі харчі. Не було навіть борошна, щоб зробити перепічки. Бідна дитинка, яку матері нічим було годувати, заходилася від плачу. Що робити селянинові? Де взяти борошна? У кого позичити? Нема в кого. У сусідів теж скрута, а багатії — не дають, бо це вже не перша позичка. Доведений до відчаю, селянин вирішує вкрасти трошки зерна. Йому поталанило виконати свій задум спокійної без свідків. Вдома з’явився хліб, але зіпсувалися добрі стосунки між ним і дружиною. Петрові здавалося, що «загинуло його щастя … а воно ж було колись, було навіть тоді, як голод їх мучив». Селянина мучило сумління: чи вірно він вчинив? З одного боку, в нього не було вибору, з іншого, він став злодієм. Горпина теж розуміла, що злочин, який скоїв її чоловік, був єдиною можливістю вижити, але вона не погоджувалася з таким способом вирішення питання. У неї було дуже розвинене почуття людської гідності, незважаючи на те, що зростала вона в бідній селянській сім’ї. «Краще б я з голоду вмерла, ніж це сталося», — каже вона чоловікові. Петро і так не знаходив собі спокою, хоч крадіжку ніхто не помітив. «І що більше він думав про це, то все дужче хотілося йому все розказати, крикнути: «Це я вкрав!» Зізнавшись односельцям у своєму злочині, Петро враз відчув себе краще: він наче скинув зі своїх плечей оті три мішки, які важким тягарем лежали на його душі. Громада нічого не зробила Петрові, бо «не розумом, а якось серцем почула, як він міг дійти до такого діла». І знову в його оселі усміхнулося щастя, бо Горпина вибачила все, і вони стали жити, як жили раніше. На прикладі Петра, Горпини, селянської громади автор доводить, що селянин людина працьовита і чесна. Борис Грінченко з любов’ю і повагою описує селян, їхні стосунки і пишається їхньою моральною чистотою.