Волелюбна лірика А. С. Пушкіна (6)

А. С. Пушкін як поет формувався в епоху підйому громадської самосвідомості після Вітчизняної війни 1812 року і перед повстанням декабристів 14 грудня 1825 року. Наслідком цього став життєствердний пафос його поезії. Серед величезного числа різноманітних мотивів лірики Пушкіна одно з найважливіших місць займає мотив свободи, «вільності святий».
Свобода для покоління 10-20-х років XIX століття — це і політичне звільнення від «гніту влади фатальний», і вільний дух дружнього союзу, і насолода простором природи, і відчуття поетичної свободи, свободи творчості.
У Пушкіна упродовж усього його життя спостерігалася еволюція його творчого методу зображення дійсності і, отже, образу ліричного героя.
Образ ліричного героя Пушкіна — це духовно багата і волелюбна особа, віддана справі свободи, готова пожертвувати особистою свободою в ім’я загальної справи, відчуває протиріччя між волелюбними романтичними мріяннями і реальною дійсністю, протестуюча проти деспотизму, така, що вірить в торжество справедливості, філософськи осмысляющая проблему свободи.
Так, боротьба з тиранією в ім’я урочистості свободи показана в оді «Вільність» 1817 року:
Тірани світу! Трепещіть!
А ви, мужайтеся і послухайте,
Повстаньте, пропащі раби!
На жаль! Куди не кину погляд —
Скрізь бичі, скрізь залози,
Законів згубна ганьба,
Неволі немічні сльози;
Скрізь неправедна Влада
У згущеній млі передміркувань
Засіла — Рабства грізний Геній
І Славы рокова пристрасть.
Заклик ліричного героя до боротьби за свободу чутний і у вірші 1818 року, зверненому до друга поета, «товариша» по справі звільнення, — Чаадаеву. По жанру цей вірш — послання, в якому чутні політичні нотки :
Поки свободою горимо,
Поки серця для честі живі,
Мій друг, батьківщині присвятимо
Душі прекрасні пориви!
«Як чекає коханець молодої хвилини вірного побачення», чекають усі прогресивні люди того часу хвилини «вільності святий». У посланні виникають два образи: образ «влади фатальний» і образ Батьківщини. Завдяки ним перед читачем вимальовується картина скрутного становища Батьківщини. Згадка у вірші слова «зірка», символізуючого в політичній лексиці того часу революцію, означає перемогу справи звільнення.
У 1819 році під час поїздки в Михайлівське поет пише вірш «Село», спрямоване проти другого зла в Росії — кріпака права. Ліричний герой спостерігає «скрізь Неуцтва убивча Ганьба». «Село» побудоване за принципом антитези : в першій частині дається ідилічний опис природи у дусі сентименталізму, в другій частині — різко міняється ритм і характер вірша. Це викривальна частина, в якій представлені узагальнені образи поміщиків і кріпосних селян : «панства дикого» і «рабства худого».
Тут Панство дике без почуття, без Закону
Присвоїло собі насильницькою лозою
І праця, і власність, і час землероба…
Схилившись на чужий плуг, покорствуя бичам,
Тут Рабство худе тягнеться по вудилах
Невблаганного власника.
Настрій розчарованості чується і в голосі ліричного героя вірша «Згасло денне світило», написаному в 1820 році:
Шуми, шуми, слухняне ветрило,
Хвилюйся піді мною, похмурий океан.
Лети, корабель, неси мене до меж дальным
По грізній примсі оманливих морів.
Мотив свободи, пов’язаний з темою неволі, є присутнім і у вірші «В’язень» (1822), а також в елегії «До моря» (1824), де море втілює собою абсолютну свободу людини — як внутрішню, так і
поетичну:
Прощай, вільна стихія,
Востаннє переді мною
Ти котиш хвилі блакитні
І блищиш гордою красою.
З 1825 року в поезії Пушкіна спостерігається перелом, пов’язаний із становленням методу реалізму в його творчості. Отже, закономірною є і еволюція образу ліричного героя. Тепер він важко переживає поразку друзів-декабристів, зберігає вірність їх ідеалам. Він розлучився з романтичними ілюзіями, ухвалив суворий вирок соціальному ладу, розділив суспільство на владик і слухняних рабів. Ліричний герой упевнений в тому, що досягти громадянської свободи неможливо без почуття внутрішньої свободи людини.
У вірші 1828 року «Анчара» поет викриває тиранію в усіх її проявах. Вірш трагічно по суті:
У пустелі чахлій і скупій,
На грунті, спекою розжареної,
Анчар, як грізний вартовий,
Коштує — один в усьому всесвіті.
Навіть природа не приймає «дерево отрути» :
До нього і птах не летить,
І тигр нейдет : лише вихорь чорний
На дерево смерті набіжить —
І мчиться геть, вже згубний.
«Але людину людина послала до анчара владним поглядом, і той слухняно в дорогу потік і до ранку повернувся з отрутою». «Бідний раб» не протестує проти волі владики, який примножив зло, «наситивши отрутою свої слухняні стріли» і розіславши їх в сусідні межі.
З темою свободи у віршах чи «Броджу я уздовж вулиць шумних.». (1829)»Елегія» (1830) і «Знову я відвідав» (1835) пов’язані філософські мотиви лірики Пушкіна.
У вірші чи «Броджу я уздовж вулиць шумних.». поет мислить про «дуб відокремлений», який «переживе моє століття забутий, як пережив він століття батьків».
Своєрідний підсумок своєї діяльності Пушкін підводить у вірші «Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний» (1836), відмічаючи одну зі своїх головних заслуг перед народом і нащадками — прославляння ідеалів свободи :
І довго буду тим люб’язний я народу,
Що почуття добрі я лірою будив,
Що в моє жорстоке століття прославив я свободу
І милість до пропащих закликав.
Слід зазначити жанрове різноманіття волелюбної лірики Пушкіна : це і ода, і елегія, і послання, і сонет, і ліричні вірші. У них поет зумів об’єднати розмовні і книжкові елементи мови на основі народної мови. Пушкін сповідував у своїх ліричних віршах стиль ораторської, закличної мови, для чого включав в текст дієслова в наказовому способі, звернення. Поет використовує такі засоби художньої виразності, як символи (море, океан, зірка — символи свободи), анафори («поки свободою горимо, поки серця для честі живі»), порівняння.
Мотиви свободи в ліриці Пушкіна різноманітні і оригінально втілені в художній формі віршів.
Волелюбні вірші великого російського поета зіграли важливу роль в громадському житті того часу. Творчість Пушкіна вплинула на розвиток цивільної російської поезії : його справу продовжили М. Ю. Лермонтов, Н. А. Некрасов і інші поети.