Я прочитав п’єсу М. Горького «На дні»…

Про що може думати людина, що стоїть на нижчій сходинці суспільства? У чому сенс його існування, до якого морального ідеалу він може прагнути, та і взагалі, чи хоче він жити заради світлого майбутнього, заради своєї життєвої ідеї? Що для нього цей світ?
Усього лише темний кут обшарпаної кімнати, тьмяна свічка на брудному столі, пляшка «гіркої»… Його думки націлені на одно — як прожити ще один безглуздий день…
Людина стає філософом, коли розуміє, що він не може нічого змінити у своєму житті, яке часом стає нікчемним. І він починає мислити вільно, намагаючись зрозуміти, в чому суть його існування. Частенько він приходить до такого стану під дією навколишнього світу, що давить на людську душу, ламає життя. Суспільство завжди міняє людину, накладаючи на нього відбиток цинічності і егоїзму. Але навіть на самому дні завжди може знайтися людина, що продовжує ще вірити у свій ідеал, що намагається знайти правду у цьому шаленому світі. Прикладом цього може служити Сатин, персонаж п’єси «На дні».
Цю п’єсу, як мені здається, слід розглядати як соціально-філософську, як життєву драму роздавлених душ… Люди в ній живуть самі по собі, вони байдужі і егоїстичні. Вони несуть на плечах вантаж своїх життєвих проблем, який зовсім не легкий. А які їх прагнення, чого вони хочуть від свого життя? Люди ці, мешканці нічліжки Костылева, вже не намагаються вибратися з цього «дна» — вони вже стали його невід’ємною частиною. Туди їх загнали соціальні проблеми — убогість, голод… Їх життя затягнув вниз вир громадських потрясінь, і вони опустилися на саме дно, в прірву. Їх філософія різна -одни вірять в романтичні ідеали, в працю, в людську велич, а інші прагнуть піти в тінь, сховатися в темному кутку від майбутніх проблем і потрясінь, щоб не міняти своє життя ще раз. Вони живуть у своєму минулому, згадуючи свої минулі дні, назавжди втрачені.
Часом життєвий вантаж стає просто нестерпний, і тоді від людини залишається тільки гіркий спогад і жалість до так бездарно занапащеною цим шаленим світом людського життя. Це, звичайно, в першу чергу, відноситься до Актора.
Можна виділити два різновиди життєвого гуманізму драми, і, відповідно, двох героїв — носіїв цього гуманізму. Перший — це Лука, який сповідує гуманізм, заснований на співчутті і жалості до людини, яка закликає нас примиритися з існуючими умовами. Лука зміг заспокоїти страждущую душу Ганни, яка, напевно, врешті-решт, отримала хоч якусь допомогу уперше за довгі роки. Її останні дні стали щасливішими, ніж декілька попередніх обтяжливих років життя.
У Луки є лютий супротивник — Сатин. Він поклав в основу своєї життєвої філософії віру в людину, в Людину з великої букви. Він говорить про користь праці, про високе призначення людини. Але в усьому цьому ми можемо угледіти і одно велике протиріччя. Так, герої говорять про роботу, працю, людську душу, але самі вже давно втратили людське обличчя і перестали цінувати навіть саме життя. Може бути герої і керуються у своїй філософії високими життєвими принципами, але в соціальному сенсі вони перестали існувати як осіб. Дуже фудло відповісти на ті філософські питання людського буття, які поставив в п’єсі Горький, однозначно.
Таким чином, можна переконатися, що «На дні» — це драма, драма соціально-філософська. Тут поставлена безліч питань, що стосуються суспільства і людського життя. Ці дві проблеми пов’язано один з одним невидимими нитками, які рвуться у той момент, коли люди втрачають віру в себе. Хочеться, щоб людина була Людиною не лише на словах…