Про поетичну творчість Ліни Василівни Костенко написано багато, але всі праці присвячені, як правило, суспільній діяльності поетеси або її ролі й значенню творчості для покоління шістдесятників. На жаль, немає ще розвідки, яка б показала поетичну майстерність письменниці, тобто все те, що відрізняє почерк справжнього майстра від посереднього віршоробства. А талант Ліни Костенко незаперечний, саме тому її поезії вражають кожного, близькі читачеві, хвилюють його.
Видатна письменниця у своєму творчому спадку торкається багатьох тем: це і вічні духовні цінності, краса життя і природи, жорстокість війни та її наслідки, перше і вічне кохання, роль митця в суспільстві, доля України тощо. Жахають читача «ті залишені в полі гранати, те покиддя війни», через яке гинуть «кирпаті сільські аргонавти, голуб’ята», і водночас кожний глибоко відчуває, переживання дівчинки «в сімнадцять, сімнадцять гарних, неповторних літ», яка закохалася вперше, а «хлопчина їй не відповів взаємністю». Ми замислюємося над вічним плином життя, яке не зупинити, щоб виправити помилки:
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу, —
і прагнемо «зробити щось, лишити по собі», зберегти в серці те, що не мине: посмішку Джоконди, погляд Рафаелівської Мадонни; закохатися до безтями у світ, який нас оточує. Разом з поетесою ми шаленіємо від кохання:
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Ліна Костенко — талант багатогранний і незабутній. Кожна її поезія — це філософський роздум про вічні категорії, це урок мо¬лодим, це сповідь. Поринаючи в чарівний світ її творчості, ми вино¬симо для себе справжні дорогоцінності авторської мудрості, вивчаємо життя людини, бо вся авторка — у своїх творах, вона не приховує нічого від своїх читачів. їй огидні користолюбство, пристосуванство, ницість, духовне рабство, вона прагне високого польоту в «час орлів»:
Стеля і стеля,
А де ж висота?
Що за поет, як піввіку лякався?
Звикли до правди мої вуста.
Нащо їм чорне вино лукавства?
Поетична образність Ліни Костенко свіжа, приваблива, умотивована глибоким відчуттям естетичної міри. Поетеса — глибоко оригінальна, вона використовує яскраву палітру кольорів для зображення природи, має багату метафоричну уяву. Чого варта, на¬приклад, поезія «Ніч», у якій письменниця дивиться на землю ніби з далекого космосу й уявляє її молодою красунею, на яку задивився Місяць:
Розметавши ріки, як руки,
Спить земля в м’якому просторі.
їй на коси випали роси,
Трави-ковдри сповзли з постелі,
Та й відкрилися ніженьки босі
І гаряче плече пустелі.
Поетеса оживлює природу, яку любить безмежно (то ж є Батьківщина!), особливо захоплює її вечірня пора, коли натруджена людина нарешті може озирнутися і побачити, як «вечір лізе в пасіку ведмедем через обрій — ніби через тин», як цей вечір «сонце пшеничне розкраяв і окраєць над полем залишив». Роки, прожиті серед рідної природи, неабияка спостережливість великою мірою позначилися на поезіях письменниці.
Ліна Василівна Костенко — справжній митець, людина високого таланту, відверта зі своїм читачем. її поетичний світ полонить читача л першого ж прочитаного рядка і залишає фантастичне враження, адже поетеса завжди щира, її слова проникають глибоко в душу і запам’ятовуються назавжди.