Загальнолюдські цінності в п’єсі М. Горького «На дні». (3)

П’єса М. Горького «На дні» була написана в 1902 році. Ця п’єса була дозволена для постановки тільки Художньому театру. Цензори сподівалися на її провал, але спектакль мав величезний успіх. М. Горький показав нам життя людей, які опустилися «на дно» і вже ніколи не піднімуться до іншого життя.
Горький у своїй п’єсі не дає детального опису героїв. Мешканці «дна» викинуті з життя через умови. Людина надана сама собі. Усім нудно, нудно зустрічати новий день, усі скаржаться, і усі звикли до цього життя, неначе на світі не існує нічого іншого, окрім цього життя. Якщо краще придивитися до героїв п’єси, то ми можемо побачити, що Кліщ чесною працею хоче добитися успіху, Настя тягнеться до чистої любові, Ганна вірить у Бога.
Сатин, Барон і Бубнов змирилися зі своїм положенням в нічліжці. Одночасно вони сперечаються про життя, про правду і про людей. Для Бубнова життя здається нісенітницею, усе на землі зайве. Усі народжуються, щоб померти. Сатин вимовляє слова про людину, про його покликання і про його красу: «Людина — ось правда! Усе — в людині, усе для людини! Існує тільки людина, все ж решта — справи його рук і його мозку! Людина — це прекрасно! Це звучить гордо!.».
Прихід Луки в нічліжку справляє на усіх хороше враження. Він усіх заспокоює, утішає, кожному дарує надію. Лука примушує Актора повірити в те, що є лікарня для алкоголіків, злодієві Попелу він обіцяє світле життя в Сибіру. Настя починає вірити, що вона пережила справжню любов. Тільки Барон, Бубнов і Сатин не слухають рад старого. Лука зникає тоді, коли починається ланцюг трагедій. І тоді мешканці нічліжки зрозуміли його брехню і жалість по відношенню до них. І знову почалося для них звичне життя: ігри в карти, спори, пияцтво, стогони Ганни. Обман Луки не прославляв людей, а принижував їх, тому що грунтувався не на вірі в сили людини, а на переконанні, що людина нічого не здатний досягти і його можна тільки жаліти і утішати ілюзіями.
У IV дії Сатин виголошує промову про горду людину. І навіть коли Сатин сперечається із старим, той погоджується з ним: «Потрібно поважати людину»!.
М. Горький у своїй п’єсі «На дні» закликає любити людину, зробити так, щоб це ім’я звучало гордо. Доля персонажів п’єси свідчить про те, що при громадському строе немає виходу для людей, що потрапили на «дно».