Засудження ненаситної жадоби до збагачення у п’єсі І. Карпенка-Карого «Хазяїн» (І варіант)

Однією з найвідоміших п’єс Івана Карпенка-Карого є комедія «Хазяїн», яку автор написав під враженням від поїздки до друзів, які жили в економії відомого тоді багатія Терещенка, колишнього селянина. Письменник на власні очі побачив, яким магнатом став Терещенко, що мав репутацію бездушного хазяїна, жадібного й ненаситного. Він і йому подібні (а таких «хазяїв» в Україні було безліч) використовували найменшу нагоду для власного збагачення, їхні махінації будувалися на нещастях народу. Нещадна експлуатація селянства, використання у власних інтересах недороду, голоду, злиднів… Все це було відомо Івану Карпенку-Карому, і душа його боліла за рідний народ. Почуття справедливості змусило драматурга засісти за новий твір — п’єсу «Хазяїн».
Головним героєм комедії «Хазяїн» є прототип магната Терещенка — Терентій Гаврилович Пузир. Це людина, яка, перетворюючись у мільйонера-землевласника, стає моральною потворою, у гонитві за копійкою забуває про все.
Яким же способом багатіє Пузир? Насамперед економлячи на всьому, навіть на собі, власній сім’ї й друзях. Він не може дозволити придбати собі халата чи кожуха. Прислужник Пузиря Феноген так говорить про це: «Халат міліонера! Бачите, як багатіють. Ще отакий є кожух, аж торохтить! Нового купувать не хоче, а від цього халата і від кожуха, повірите, аж смердить! Он як люде багатіють: учіться!» Доходить до того, що Терентія Гавриловича не пускають у банк, бо швейцар приймає його за злидаря. Не поважає Пузир і законів гостинності, адже вважає: пригостити гостя є збитком для власного достатку. Він висловлює цю думку у властивій йому грубій манері: «Всякий чорт прийде голодний, а ти його годуй! Нема, щоб з собою привіз солонини там, чи що. Нехай не звикають!» Особливо вражає сцена, де Пузир, відмовившись пожертвувати на пам’ятник Івану Котляревському, показує, що він здатен «зекономити» й на власному народі, його культурних надбаннях. Читач розуміє, що достаток хазяїна — його особиста справа, але духовний «достаток» народу — справа кожного, і засуджує скнарість головного героя п’єси.
Однак найбільш виразно моральне звиродніння Пузиря показане у ставленні до селян, робітників. Тут усі його дії підпорядковані єдиній меті — мати якомога більші прибутки. Хазяїн намагається «зробити дешевого робітника»: доводить до того, що простий люд згоден працювати майже задарма; вважає, що й п’ятнадцять копійок за день роботи — забагато. Пузир годує робітників хлібом «пополам з половою», «що тілько коники ліпить», в одному зі своїх сіл «робить бідність». Ми вже бачимо не просто скнару, а людину, яку жадоба до багатства штовхає на злочини, яка заради зайвої копійки, здатна укладати угоди із власною совістю, адже головний герой п’єси усвідомлює: така «економія» змушує людей страждати від голоду й холоду.
Прагнення Терентія Гавриловича будь-що збагатитися штовхає його на нові злочини. Пузир погоджується на незаконну махінацію — переховує на своїх полях отари овець збанкрутілого поміщика. Це остаточно переконує в тому, що для мільйонера серед життєвих пріоритетів на першому плані стоїть матеріальний достаток, бо саме йому він надає перевагу не тільки перед сім’єю, друзями, власним моральним зростанням, але й перед людськими законами. Можна зробити висновок, що Пузир не поважає ані народу, представником якого він є, ані держави, у якій живе.
Жадобу до збагачення виявляє і оточення головного героя п’єси. Так, «права рука хазяїна», Феноген, вдає із себе вірного слугу Пузиря, а насправді обкрадає його. Дбаючи лише про власний достаток, Феноген розмірковує так: «Земля, скот, вівці, хліб, комерція, барищі — оце життя! А для чого ж тоді, справді, і жить на світі, коли не мать цього нічого?» Грабує хазяїна й інший прислужник — Ліхтаренко. Це людина, яка вважає, що «не ти візьмеш, у тебе візьмуть», чим відверто показує свою хитрість і цинізм.
Маючи на меті зобразити людей, що ні перед чим не зупиняються заради збагачення, І. Карпенко-Карий у своїй комедії «Хазяїн» вимальовує і наслідки прагнення до наживи. Повісився вірний слуга Пузиря Зозуля, жадібність стала причиною смертельної хвороби мільйонера… Цим видатний український драматург хотів показати, що життя, присвячене «стяжанню заради стяжання», є нещасливим.