Олег Ольжич — син відомого українського поета Олександра Олеся (справжнє прізвище — Кандиба) — прославився як поет, публіцист, вчений-археолог, історик, громадський і політичний діяч. Після 1923 року він живе і працює в еміграції в Берліні, Празі, викладає в Гарвардському університеті Америки.
У творчому доробку письменника — кілька поетичних збірок («Рінь», «Вежі», «Підзамчя»), оповідання для дітей «Рудько», публіцистичні статті, наукові дослідження з археології. Творчий стиль Ольжича як поета близький до поетики неокласицизму. Його найбільше цікавили образи минулих епох, адже він був істориком. У його поезіях оживають античні боги і герої — Андромаха, Гектор, галли; борці за волю України під синьо-жовтими стягами і ті, хто йдуть з ними на прю, борючись із «своїм невблаганним сумлінням».
Творче кредо Олег Ольжич висловив у лаконічному за формою (усього 8 рядків) вірші «Господь багатий нас благословив». У жодну з названих збірок цей вірш не увійшов. Він, як і ряд інших його поезій («Пророк», «Ясне мерехтіння кіна»…), є зразком інтелектуально-філософського осмислення буття. Поезія перегукується також із творами, у яких звучить ідея жертовності за національне визволення України (цикл «Незнаному Воякові», «Городок 1932″). Недаремно Олег Ольжич мав славу українського націоналіста, власне, через це він і змушений був емігрувати.
Не здійснилась за коротке життя поета його мрія — бачити Україну самостійною, незалежною державою. У 1944 році Ольжич був закатований фашистами у концтаборі Заксенхаузен (неподалік Берліна). Німецьким загарбникам, як і поневолювачам з боку радянської Росії, не хотілося бачити Україну вільною. І ті, і ті готували для неї ярмо. Вона була джерелом робочої сили, багатим на природні копалини краєм, місцем, де можна поживитись плодючими землями, деревиною. Одна тоталітарна система повстала проти іншої, і в цій борні такими необхідними для самосвідомого українця стали господні «дари», яких не зможе відняти ніхто:
Любов і творчість, туга і порив,
Відвага і вогонь самопосвяти!
Маючи саме ці риси в своєму характері, українець, на думку Ольжича, зможе колись врешті стати переможцем, обрати свій «найхмельніший келех». Для Ольжича — це «келех» волі, національного визволення. Саме його вибрала Україна поміж «солодких і променистих вин», під якими поет розуміє «солодкі» обіцянки тих, хто хотів би бачити Україну на колінах.