Читаючи комедію Мольєра «Міщанин-шляхтич», мимоволі думаєш, що великий драматург якимось містичним способом побачив і наш час — сучасних Журденів, коли люди неосвічені, часом навіть малограмотні, прагнуть здобути і титул, і владу. Журдени ніколи не вмруть, поки існуватимуть ті, хто вважає, що можна купити те, що не дано природою. Подекуди герой Мольєра викликає навіть співчуття — адже він хоче чогось навчитися! Але те, як він це робить, викликає тільки сміх. У нього немає найголовнішого — природного розуму, природного здорового глузду, який є навіть у простого селянина. Він заводить дружбу з людьми, що потихеньку обкрадають його. Він приймає авантюриста Доранта, тому що в того є титул і гарні манери, і відштовхує чесного Клеонта, тому що той не дворянин. Він носить коштовний, але смішний і чудернацький одяг… Ну чим не «новий росіянин» із сучасного анекдоту?
Але, яким би смішним не був Журден зі своїми претензіями на дворянство, він усе-таки вищий від своєї жінки, що заперечує освіту взагалі. Інша річ, що в прагненні наслідувати дворянство зовні, він одягається в безглузді убрання («Усі добродії так носять»), безглуздо поводиться («Егей, два моїх лакеї!»). Але повернемося до нашого часу. Хіба не нагадує це тих, хто «із бруду в князі»? На жаль, дурість людська не знає меж. «Не місце прикрашає людину, а людина місце»; «Як не коваль, то й рук не погань» — ці і подібні до них прислів’я дуже мудрі. Мольєр говорить нам: головне не в титулі і не в гарних манерах, за ними можуть ховатися безпросвітна дурість і неуцтво.
На жаль, журдени жили, живуть і житимуть. Вони будуть намагатися купити собі розум, манери, родовід або щось у такому роді. Але Мольєр ще понад триста років тому показав, до чого це все приводить.