Українці здавна займалися гончарством. Багато означав ритуальний вибір часу для роботи. Воду для замішування глини набирали неодмінно вранці. О цій же порі формували посуд і випалювали його. Як кажуть у народі, це тому, що ранком колись творився світ. А день для вироблення молочного посуду обирався гончарами тільки суботній (Федорова «збірна» субота).
Миски та кухлі виробляли з червоної глини, бо вона, як вважали, замішана на крові Бога. Тому посуд з неї мав магічні властивості.
Гончарний круг крутили обов’язково справа наліво — по ходу сонця.
Перед випалюванням майстер проказував замовляння. Випалювали, не снідавши, натщесерце. При цьому заборонялося сміятися й кривлятися, щоб не викривився посуд. Гончарі не любили, коли в часи роботи до двору заходили сторонні люди. Вони могли «зурочити» вироби.
Складним є це ремесло. Але скільки користі воно приносить людям! І, звичайно ж, краси. Бо в музеях України зібрані справжні витвори мистецтва працьовитих гончарів, що дивують різноманітністю фарб, незвичайністю форм.