Вы здесь: Главная > Шкільні твори > Ідейно-художній аналіз вірша Євгена Маланюка „Шевченко”

Ідейно-художній аналіз вірша Євгена Маланюка „Шевченко”

ШЕВЧЕНКО

Не поет — бо це ж до болю мало,
Не трибун — бо це лиш рупор мас,
І вже менш за все — «Кобзар Тарас»
Він, ким зайнялось і запалало.

Скорше — бунт буйних майбутніх рас,
Полум’я, на котрім тьма розстала,
Вибух крові, що зарокотала
Карою за довгу ніч образ.

Лютий зір прозрілого раба,
Гонта, що синів свяченим ріже,—
У досвітніх загравах — степа
З дужим хрустом випростали крижі.

А ось поруч — усміх, ласка, мати
І садок вишневий коло хати.

Поезiя «Шевченко» була написана 1930 року, коли Маланюк зрозумiв про неможливiсть повернення на батькiвщину i весь свiй запал, усю силу таланту спрямував на те, щоб розбудити украiнцiв, примусити iх згадати своє славне iсторичне минуле, пiднятися на боротьбу i скинути ненависне ярмо неволi. I в цьому дуже схожi великий Кобзар i поет-емiгрант. Дослiдники-лiтературознавцi вважають, що «вулканiчний темперамент» Маланюка якщо й поступався комусь, то тiльки Т. Шевченковi. Вірш входить до збірки „Земля і залізо”, що вийшла 1930 року в Парижі
У вiршi автор роздумує над сутнiстю творчостi Шевченка, увиразнює його як генiальну особистiсть, як нацiонального пророка, поета нацiональноi iдеi. Маланюк показує народовi могутнього i вольового Шевченка, навколо якого гуртуються люди, бо йде вiд нього енергiя добра i любовi.Вiрш Є. Маланюка «Шевченко» вражає надзвичайною майстернiстю автора у вiдтвореннi
широкого спектра поезiй Тараса Шевченка, його вмiнням зазирнути в обурену душу народу в часи вiдчаю та помсти i в лагiдну та добру годину миру i спокою.
Ідеєю вірша є, звичайно, звеличення постаті Шевченка, усвідомлення надзвичайної місії поета для України та українців.
Ліричним героєм вірша виступає палкий патріот, оратор, трибун, що закликає народ до державності і звеличує роль Шевченка у творенні державності , його можна ототожнити з автором.
Головний герой _ Тарас Шевченко, проте не традиційний образ насупленого дядька, що дивиться з докором у майбутнє, а образ сильної, бунтівної людини, що стала ще за життя символом непокори і бунту, втіливши в собі всі думки й прагнення народу на краще життя. Основний художній прийом, що змальовує образ є прийом заперечення: „не поет..”, „не трибун..”, „не Кобзар Тарас”. Перед нами постає величний образ „бунту” Синекдоха вказує на повне злиття Шевченка з доленосною історією України. „Полум”я”, „вибух крові”, лютий зір”, „Гонта”. Це експресивне внутрішнє осмислення  може прийти до людини, що сама виболіла і вистраждала за батьківщину. І як підтвердження близькості і відчуття внутрішньго світу кумира  автор згадує глибокий ліризм поезій Шевченка в останніх рядках.
За жанром це СОНЕТ
Композиція відповідає сонетній побудові. Перша строфа суцільне заперечення. Друга – ствердження. Третя —  міць і сила. Четверта – ліризм.
Епітети швидше експресивні: „буйні майбутні раси”, „лютий зір”.
Чотиристопний хорей, що чергується з пірихієм. Рима чоловіча з жіночою, римування кільцеве.
До Шевченка треба дорости, кожен має усвідомити і зрозуміти Шевченка для себе. Це грандіозна постать в історії людства. І людство це усвідомило, чи усвідомлять українці…?