Розповіді И. А. Буніна «Брати» і «Пан із Сан — Франциско» мають гостросоціальну спрямованість. Але зміст цих розповідей не вичерпується критикою капіталізму й колоніалізму. Соціальні проблеми капіталістичного суспільства є лише тлом, що дозволяє Буніну показати загострення «вічних» проблем людства в розвитку цивілізації
Наприкінці XIX — початку XX століття капіталізм у Європі й Америці досягає своєї вищої стадії розвитку — імперіалізму. Суспільство рухається по шляху технічного прогресу. Найбільші монополії захоплюють ключові позиції у всіх галузях господарства капіталістичних країн. Одним з найважливіших ознак імперіалізму є розвиток колоніальної системи, що остаточно складається до XX століття із завершенням територіального розділу миру між найбільшими капіталістичними державами, коли країни майже всієї Африки, більшої частини Азії й Латинської Америки були перетворені в колонії. Такий конкретно — історичне тло в розповідях И. А. Буніна
В 1900 — х роках Бунін подорожує по Європі й Сходові, спостерігаючи життя й порядки капіталістичного суспільства в Європі й колоніальних країнах Азії. Бунін усвідомлює всю аморальність, антилюдяність порядків, що панують в імперіалістичному суспільстві, де все працює тільки на збагачення монополій. Багаті капіталісти не соромляться ніяких засобів з метою множення свого капіталу. Їх не бентежить те, що вони дістають величезний прибуток шляхом експлуатації, руйнування й зубожіння більшості населення своєї країни, пограбування народів інших країн
У розповіді «Брати» Бунін розкриває сутність колоніалізму, безсоромної, жорстокої, грабіжницької політики буржуазного суспільства. Бунін розповідає історію двох «земних» братів — молодого цейлонського рикші й багатого колонізатора, якого рикша возить у своїй колясці. Жадібні до грошей, багатства європейці, вторгшись у життя «лісових людей», перетворили їх у рабів, дали кожному свій номер. Але так само вони вторглись і в особисте життя «лісових людей». Вони позбавили молодого рикшу надії на щастя, радість, любов, віднявши в нього наречену. І життя втратило всякий зміст для рикші. Єдине звільнення від жорстокості миру він бачить у смерті, що приймає від укусу маленької, але самої отрутної змії
В «Братах» англієць усвідомлює аморальність свого життя, розповідаючи про злочини, які він зробив: «В Африці я вбивав людей, в Індії, пограбованою Англією, а виходить, і мною, бачив тисячі вмираючих з голоду, у Японії купував дівчинок у місячних дружин… на Яві й Цейлоні до передсмертного хрипу заганяв рикш…» Але англійця не мучать каяття совісти
Бунін упевнений, що таке несправедливе суспільство не може проіснувати довго, що поступово капіталістичний мир рухається до прірви. Розграбувавши Схід, Африку, цей мир, що роздирається внутрішніми протиріччями, почне самознищуватися, як і в тій самій буддійській легенді, розказаної англійцем
Бунін розкриває проблеми соціального зла й в іншій своїй розповіді — «Пан із Сан — Франциско». «Пан із Сан — Франциско» побудований на символах і контрастах. «Атлантида» — це модель капіталістичного суспільства. Бунін настільки узагальнює образ пана із Сан — Франциско, що навіть не дає йому ніякого конкретного ім’я. Опис життя на пароплаві дається в контрастному зображенні верхньої палуби й трюму корабля: «Глухо гуркотали велетенські топлення, що пожирали купи розпеченого вугілля, з гуркотом увергається в них облитими їдким, брудним потом і по пояс голими людьми, багряними від полум’я; а отут, у барі, безтурботно закидали ноги на ручки, курили, цідили коньяк і лікери…» Цим різким переходом Бунін підкреслює, що розкіш верхніх палуб, тобто вищого капіталістичного суспільства, досягнута тільки за рахунок експлуатації, поневолення людей, що безперервно працюють у пекельних умовах у трюмі корабля. На прикладі долі самого пана із Сан — Франциско Бунін говорить про безцільність, порожнечу, нікчемність життя типового представника капіталістичного суспільства. Очевидна близькість цієї теми до змісту «Смерті Івана Ілліча» Толстого. Думка про смерть, покаяння, про гріхи, про Бога ніколи не приходила панові із Сан — Франциско. Все життя він прагнув зрівнятися з тими, «кого ніколи взяв собі за зразок». До старості в ньому не залишилося нічого людського. Він став схожий на дорогу річ, зроблену із золота й слоновой кістки, одну з тих, які завжди оточували його: «золотими пломбами блищали його великі зуби, старої слоновой кісткою — міцна лисина».
Бунін відмовляє своєму героєві навіть у просвітлінні перед смертю, на відміну від Толстого. Його смерть як би передвіщає загибель усього несправедливого миру «панів із Сан — Франциско». Недарма по дорозі назад «Атлантиди» на скелях Гибралтару сидить Диявол, що передвіщає загальний кінець. Про швидку загибель усього миру говорить і океан, первозданна стихія («бездонна глибина, та хитка сльота, про яку так жахливо говорить Біблія»), не приймаючого пана із Сан — Франциско і його бездуховний мир, у якому забули про Бога, про природу, про силу стихії. Так, на тлі соціальних проблем, Бунін говорить про вічні проблеми людства: про сенс життя, про духовність життя, про відношення людини до Бога. Недосконале капіталістичне суспільство для Буніна — це лише одна з форм прояву «загального» зла. На прикладі пана із Сан — Франциско і його бездуховного життя Бунін показує, що сучасний йому мир розпусний, що він загруз у гріхах. Епіграф до «Пана із Сан — Франциско»: «Горі тобі, Вавилон, місто міцний!», узятий з Апокаліпсиса й знятий Буніним лише в останній редакції в 1951 році, нагадує про Валтасаровом бенкет напередодні загибелі Халдейського царства. В «Пані із Сан — Франциско» докладно описується розкішне життя на «Атлантиді», головне місце в якій займає їжа: «… накинувши піжами, пили кава, шоколад, какао; потім… робили гімнастику, викликати апетит… робили ранковий туалет і йшли до першого сніданку; до одинадцяти годин покладалося бадьоро гуляти по палубі… для порушення нового апетиту…»
Бунін немов виконує задум Толстого, що збиралося написати книгу, основний зміст якої Толстой визначив так: «Жранье. Валтасаров бенкет… Люди думають, що зайнято різними справами, вони зайняті тільки жраньем».
Люди їдять, п’ють, веселяться, і за всім цим вони забувають про Бога, про смерть, про покаянні думки. Пасажири «Атлантиди» і не думають про страшний океан, що ходив за стінами корабля, тому що вони сліпо вірять «у владу над ними командира, руду людину дивовижної величини й грузности… схожого… на величезного ідола». Люди забувають про Бога й поклоняються язичеському ідолові, вони вірять у те, що він переможе первозданну стихію й урятує їх від смерті; вони веселяться під « безсоромно — смутну музику», обманюють себе лживою любов’ю й за всім цим не бачать щирого змісту життя
Філософію людей нового часу, часу прогресу, цивілізації, Бунін розкриває вустами англійця в «Братах»: «Бога, релігії в Європі давно вже ні, ми при всій своїй діловитості й жадібності, як лід, холодні й до життя, і до смерті: якщо й боїмося її, то розумом або ж тільки залишками тваринного інстинкту». Примітно, що в «Братах» це усвідомлює сам англієць, багатий колонізатор, визискувач і поневолювач
Бунін протиставляє цим людям цивілізації «лісових людей», людей, що виросли на лоні природи. Бунін уважає, що тільки вони можуть відчувати буття й смерть, тільки в них збереглася віра. Але в «Братах» і молодий рикша, і колонізатор схожі в беззмістовності життя
Європейці вторглись у життя людей, які жили « по — дитячому — безпосереднім життям, всією істотою своїм відчуваючи й буття, і смерть, і божественна велич вселеної», європейці засмітили їхній чистий мир, принесли із собою не тільки поневолення, але вони заразили «лісових людей» пристрастю до грошей. Обуревает пристрастю до наживи, вони теж починають забувати про щирий зміст життя
В «Братах» особливо важливий мотив сп’яніння, як у буквальному, так і в переносному значенні. «Рикша купив дешевих цигарок… і викурив підряд цілих п’ять штук. Солодко одурманений, сидів він…», «там він поклав на прилавок двадцять п’ять центів і за це витягнув цілу склянку скроні. Змішавши цей вогонь із бетелем, він забезпечив себе блаженним порушенням до самого вечора…», «п’яний був і англієць…», «і пішов, пішов мотати його п’яний від голови до ніг рикша, збуджений ще й надією одержати целую купу центів» — все це приклади сп’яніння в буквальному значенні. Але Бунін у розповіді говорить і про сп’яніння в переносному значенні: «Люди постійно йдуть на бенкети, на прогулянки, на забави, — сказав Піднесений… — Вид, звуки, смак, заходи сп’яняють їх».
«Брати» пронизані буддійськими мотивами. На прикладі образа рикші, простої людини, близького до природи й природного життя, Бунін показує всі ті перешкоди, які заважають людині досягти просвітління й наблизитися до Піднесеного. Цьому заважають не тільки всілякі людські пороки: пристрасть до грошей, наживі, прагнення сп’янити свій розум сигарами, скроні, бетелем, але й, у дусі буддизму, цьому заважає земна любов. Любов до жінки теж сп’яняє людини, віддаляючи його від Піднесеного. У розповіді активно використовується міфологічне індійське божество Мара, що персоніфікує зло, людські спокуси, головним з яких є любов до жінки:
«Не забувай, — сказав Піднесений, — не забувай, юнак… що всі страждання цього миру, де кожний або вбивця, або що вбивається, усе суперечки й скарги його — від любові». Намалювавши похмуру картину погрязшего в гріхах, що прагне будь — якими засобами досягти сп’яніння, що забуло про Бога миру, Бунін все — таки не позбавляє людину надії. Образи двох горців і їхнього миру, світлого, сонячного, радісного, втілюють у собі ідеал Буніна:
«Ішли вони — і ціла країна, радісна, прекрасна, сонячна, простиралася перед ними… На полпути вони сповільнили крок: над дорогою, у гроті… вся осяяна сонцем, вся в теплі й блиску його, стояла… матерь божия, лагідна й милостива… Вони оголили голів, і полилися наївні й покірливо — радісні хвали їхньому сонцю, ранку, їй…»
Таким чином, зображуючи страшний, жорстокий капіталістичний мир у розповідях «Брати» і «Пан із Сан — Франциско», Бунін не призиває до його соціальної зміни, порятунок людини й людства він бачить у духовному очищенні й удосконалюванні