Лист літературному героєві (За твором А. І. Купріна «Гранатовий браслет»)

Не можу не висловити Вам, Віра Миколаївна, своє обурення. Можливо, це жорстоко з мого боку, але кожна людина має право на свою власну думку, і я хочу, щоб Ви його знали, незважаючи на біль, який це може Вам заподіяти. Ви жорстока жінка, яка не захотіла зрозуміти почуття людини, що обожнювала Вас. Він любив високим, чистим, платонічним коханням, преклонявся перед Вами. Адже, можливо, ця любов освітлювала б Вам життєвий шлях, Ви чекали саме таку любов. Адже Ви хотіли бути коханою, не станете ж Ви заперечувати, що іноді Вас відвідували безумні думки про можливість відповісти на цю неземну любов?
Але що Вас утримало? Пристойність? Вірність чоловікові? Засудження рідних? Ні, страх! Так, так, саме страх. Ви смертельно боялися змінити свій життєвий устрій, улюблену Вами одноманітність. І чого Ви добилися? Ви убили цю любов, убили свого прихильника. Все одно, начебто самі натиснули на курок. Ви, звичайно, розкаялися і тепер досить часто замислюєтеся про те, як склалося б Ваше життя, дай відповідь Ви на його благородну любов.
Але тепер надто пізно, назад дороги немає, і Ви усе своє життя ставитимете собі це питання, і на Вашій совісті лежатиме його смерть. Можливо, я помиляюся. У мене немає права засуджувати Вас, але все таки я засуджую Вас за те, що Ви упустили свій єдиний шанс в житті — бути коханою. Але ви зробили свій вибір.