Вы здесь: Главная > Шкільні твори > Мотиви визвольної боротьби в поезії Лесі Українки (І варіант)

Мотиви визвольної боротьби в поезії Лесі Українки (І варіант)

Слова, написані 1893 року:

Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать, —

стали героїчною обітницею Лесі Українки, здійсненої власним життям. У них — вся Леся, велика дочка українського народу. Вона увійшла в розвихрену дійсність нової епохи як невсипуща трудівниця, кожна думка якої палить вогнем благородства, виховує ідеал громадянського сумління.
Творчість великої поетеси багата й різноманітна, але в окремих віршах постійно повторюється комплекс почуттів та ідей Лесі. Які ж провідні мотиви лірики цієї геніальної поетеси?
На перший план слід вивести патріотизм. У дебютній збірці поезій «На крилах пісень», виданій у Львові, авторка пише:

До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється.

Своє слово і талант віддала поетеса на служіння рідному краю. Думка про нього ні на хвилину не покидала Лесю Українку:

І все-таки до тебе думка лине,
Мій занапащений, нещасний краю!

Поетеса-патріотка й велика гуманістка задумується:

Як помогти в безмірнім людськім горі?
Як світ новий з старого збудувати?

Ніжна, але сильна духом, пройнята прометеївським вогнем любові до людей, Леся замислюється над болючими проблемами свого часу; звертається до музи, щоб та порадила, «як жити нещасливим»; шукає шляхів, провідної зірки, яка б вивела її народ до волі.
Мотив патріотизму тісно переплітається з мрією поетеси зробити свій народ вільним і щасливим. Саме так вона розуміла свій патріотичний обов’язок. Хвора жінка слово зробила своєю нищівною, разючою, гострою зброєю:

Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.

Так у поетеси з’являються й утверджуються погляди на мистецтво слова і його роль у суспільному житті. Леся Українка переко¬нує, що тільки той є справжнім митцем, хто йде до народу, віддає власне життя за істину.

Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани, —

пише вона в поемі «Давня казка».
Звичайно, не обходиться поетеса у своїй творчості без оптимізму, віри у свої сили. Попри хворобу вона стверджує: