Олександр Блок ніколи на сприймав життя як даність. Він розумів його як боротьбу реального темного начала і світлого, духовного світу, який відкривається тільки обраним. Ліричні образи його нечіткі, розмиті, грані між окремими відчуттями в поезії здаються стертими. Його поезія діє, як повний місяць на сновиду. Непевність, музичність, алогізм образів дивним чином співвідносяться з емоційністю, яскравістю, інтенсивністю, силою почуттів поета.
Вірш «Весно, весно, без меж і без краю…» — це твір, який вирізняється серед інших динамізмом, радісним настроєм від боротьби, яку приймає ліричний герой. Він приймає життя таким, яким воно є, з його мріями, погрозами недолі й ласкою долі. Світ для нього — «зачакловане царство сліз», але сміх без ганьби для ліричного героя може розвіяти те царство. Ліричний герой приймає «безсонні за спірками ночі і світання в фіранках життя», тільки нехай весна заглядає йому в очі і дратує, п’янить приспані почуття. Він приймає і оселі пустих сіл, і морок та бруд міст, «і пекельний невільницький труд».
Поетичний твір — це не біографічний довідник. Рідко можна ототожнювати ліричного героя з поетом, але в цьому вірші чітко простежується паралель між автором і героєм. (На жаль, переклад деяких рядочків українською мовою дещо неточний, і хочеться навести авторський текст:
И встречаю тебя у порога —
С буйным ветром в змеиных кудрях,
С неразгаданным именем Бога
На холодных и сжатых губах…
Портрет ліричного героя точно збігається з портретом Блока: чорні кучері, чітко окреслені без усміху губи, виразні холоднуваті очі….
Ліричний герой захищається щитом своєї поезії, своєї відстороненості від усього, що владно і нагло вдирається у його життя. «Я ніколи не кину щита…», — різко й розпачливо, як зойк, звучать слова героя, але влада мрії зростає над ним, робить його слабким і уразливим. Він здатен зміряти ворожість життя, але
Все — ненависть, прокльони, любов:
За тортури й погибель — я знаю —
Все приймаю!.. І знову!.. І знов!..
Поет — це та величина, яку виміряти стандартними мірками не можна. А Блок стоїть осторонь навіть серед найзагадковіших митців. Придивіться до портрета молодого Блока: прекрасне, горде, одухотворене лице і неначе потойбічний погляд сновиди. Образ лунатика, який ходить у напівсні десь у зачарованих далях і, прокинувшись, змішує у своїх творах побачене там з реальними пристрастями, емоціями, які кипіли у його житті.