Основні теми творчості («Молох», «Олеся», «Поєдинок»)

А. І. Купрін в кращих своїх творах відбив буття різних станів російського суспільства кінця XIX — почала XX століття. Продовжуючи гуманістичні традицій російської літератури, особливо Л. Н. Толстого і А. П. Чехова, Купрін був чуйний до сучасності, до її актуальних проблем. Літературна діяльність Купріна почалася в пору його перебування в кадетському корпусі. Він пише вірші, де звучать то ноти смутку і туги, то чуються героїчні мотиви («Сни»). У 1889 році вихованець юнкерського училища Купрін друкує в журналі «Російський сатиричний листок» невелика розповідь, яка називається «Перший дебют». За публікацію розповіді без дозволу начальства Купрін був підданий арешту на гауптвахті.
Вийшовши у відставку і оселившись в Києві, письменник співпрацює в київських газетах. Цікавим літературним явищем була серія нарисів «Київські типи». Створені ним образи відбивали істотні риси строкатої міської обивательщини і людей «дна», характерні для усієї Росії. Тут зустрічаються образи студента-«белоподкладочника», квартирної хазяйки, богомолки-ханжи, пожежника, невдалої співачки, художника-модерніста, жителів трущоб.
Вже в 90-і роки на матеріалі армійського побуту в оповіданнях «Дізнання», «Нічліг» письменник ставить гострі моральні проблеми. У розповіді «Дізнання» обурливий факт покарання різками солдата-татарина Мухамета Байгузина, який навіть не міг зрозуміти, за що його карають, примушує підпоручика Козловского по-новому відчути атмосферу царської казарми, що мертвить, бездушну, і свою роль в системі пригноблення. Пробуджується совість офіцера, народжується почуття духовного зв’язку із загнаним солдатом, невдоволення своїм положенням і в результаті — вибух стихійного невдоволення. У цих оповіданнях відчувається вплив Л.Толстого в питаннях про моральну відповідальність інтелігенції за страждання і трагічну долю народу.
В середині 90-х років в творчість Купріна владно входить нова тема, що підказала часом. Навесні він їде кореспондентом газети в Донецький басейн, де знайомиться з умовами праці і побуту робітників. У 1896 р. він пише велику повість «Молох». У повісті дана картина життя великого капіталістичного заводу, показаний убогий побут робочих селищ, стихійні протести робітників. Письменник показав усе це через сприйняття інтелігента. Інженер Боброов хворобливо і гостро реагує на чужий біль, на прояв несправедливості. Герой порівнює капіталістичний прогрес, що творить фабрики і заводи, з жахливим ідолом Молохом, що вимагає людських жертв. Конкретним втіленням Молоха в повісті є ділок Квашнин, який не гидує ніякими засобами для того, щоб нажити мільйони. В той же час він не проти виступити в ролі політичного діяча і вождя («нам належить майбутнє», «ми сіль землі»). Боброов з гидливістю спостерігає сцену плазування перед Квашниным. Предметом угоди з цим ділком стає наречена Боброова Ніна Зиненко. Героєві повісті властиві двоїстість і коливання. У момент стихійного спалаху протесту герой прагне підірвати заводські котли і тим помститися за свої і чужі страждання. Але потім згасає рішучість, і він відмовляється від помсти ненависному Молохові. Повість кінчається розповіддю про бунт робітників, підпал заводу, втечі Квашнина і виклику карателів для розправи з повсталими.
У 1897 р. Купрін служить маєтком, що управляє, в Рівненському повіті. Тут він тісно зближується з селянами, що і відбилося в його оповіданнях «Лісова глушина», «Конокради», «Срібний вовк». Пише чудову повість «Олеся». Перед нами поетичний образ дівчини Олесі, що виросла в хаті старої «чаклунки», поза звичайними нормами селянської сім’ї. Любов Олесі до інтелігента Івана Тимофійовича —, що випадково заїхав в глухе лісове село, це вільне, просте і сильне почуття, не оглядаючись і зобов’язань, серед високих сосен, забарвлених багровим відблиском догораючої зорі. Історія дівчини отримує трагічний кінець, тут вторгаються в привільне життя Олесі і корисливі розрахунки сільських чиновників, і забобони темних селян. Побита і висміяна Олеся вимушена бігти з лісового гнізда.
У пошуках сильної людини Купріна іноді поетизує людей соціального «дна». Конокрад Бузыга («Конокради») виведений як могутня натура, автор надає йому риси великодушності — Бузыга піклується про свого хлопчика Василе. Дивовижні оповідання про тварин («Смарагд», «Білий пудель», «Барбос і Кулька», «Ю-ю» і інші.) Нерідко сильні і красиві тварини стають жертвами користолюбства, низинних людських пристрастей.
У 1899 р. відбувається знайомство Купріна з Горьким в журналі Горького «Знання» і в 1905 р. публікується повість Купріна «Поєдинок». Своєчасність і громадська цінність твору полягала в тому, що він правдиво і яскраво показав внутрішнє розкладання російської армії. Герой повести «Поєдинок» — молодий поручик Ромашов, на відміну від Боброова («Молох»), показаний в процесі духовного росту, поступового прозріння, звільнення з-під влади традиційних понять і представлень свого кола. На початку повісті, незважаючи на доброту, герой наївно ділить усіх на «людей чорної і білої кістки», думаючи, що він належить до особливої, вищої касти. У міру того, як розсіюються помилкові ілюзії, Ромашов починає роздумувати про порочність армійських порядків, про несправедливість усього життя. У нього виникає почуття самотності, пристрасне заперечення надзвичайно брудного, дикого життя. Жорстокий Осадчий, буйний Бек-Агамалов, сумовитий Лещенко, франтівський Бобеинский, армійський служака і п’яниця Зливу — усі ці офіцери показані чужими правдошукачеві Ромашову. В умовах свавілля і безправ’я вони втрачають не лише справжнє уявлення про честь, але і людське обличчя. Це особливо позначається в їх відношенні до солдатів.
У повісті проходить цілий ряд епізодів солдатської муштри, уроків «словесності», підготовки до огляду, коли офіцери особливо жорстоко б’ють солдатів, рвуть барабанні перетинки, звалюють кулаками на землю, примушують «веселитися» що знемагають від жари, засмиканих людей. У повісті правдиво намальована солдатська маса, показані індивідуальні характери, люди різних національностей з властивими їм традиціями. Серед солдатів російський Хлєбніков, українці Шевчук, Борийчук, литовець Солтыс, черемис Гайнан, татари Мухаметтинов, Карафутдинов і багато інших. Усі вони — невмілі селяни, робочі, майстрові — важко переносять відрив від рідних місць і звичної праці, особливо виділяє автор образи денщика Гайнана і солдата Хлєбнікова.
Хлєбніков, нещодавно відірваний від землі, органічно не сприймає армійські «науки», і тому йому доводиться виносити на собі усю тяжкість положення заляканого солдата, беззахисного перед грубістю начальства. Доля солдатів хвилює Ромашова. У цьому внутрішньому протесті він не самотній. Своєрідний філософ і теоретик, підполковник Казанський різко критикує порядки в армії, ненавидить вульгарність і неуцтво, мріє про звільнення людського «я» від пут прогнилого суспільства, він проти деспотизму і насильства. Ромашов знає, що солдати придавлені і власним неуцтвом, і загальним рабством, і свавіллям, і насильством з боку офіцерів. Сцену зустрічі Ромашова із замученим Хлєбніковим, що намагався кинутися під потяг, і їх відверта розмова Паустовский справедливо відносить до «однієї з кращих сцен в російській літературі». Офіцер визнає в солдатові друга, забуваючи про кастові перешкоди між ними. Гостро поставивши питання про долю Хлєбнікова, Ромашов помирає, так і не знайшовши відповіді, яким чином потрібно йти до звільнення. Смертельна для нього дуель з офіцером Ніколаєвим є як би наслідком наростаючого конфлікту героя з військово-офіцерською кастою. Привід для дуелі пов’язаний з любов’ю героя до Олександри Петрівни Николаевой — Шурочке. Щоб забезпечити кар’єру чоловіка, Шурочка пригнічує в собі кращі людські почуття і просить Ромашова не ухилятися від дуелі, бо це пошкодить її чоловікові, який хоче поступити в академію. «Поєдинок» став незвичайно популярним в Росії і незабаром був перекладений європейськими мовами.
Атмосферою революційних днів дихає чудова розповідь Купріна «Тамбринус». Тема всепереможного мистецтва сплетена тут з ідеєю демократизму, сміливого протесту «маленької людини» проти чорних сил свавілля і реакції. Лагідний і веселий Сашка своїм неабияким талантом скрипаля і душевністю притягає в одеський кабачок різноплемінний натовп портових вантажників, рибалк, контрабандистів. Із захватом зустрічають вони мелодії, в яких відбивається сцена громадських настроїв і подій — від російсько-японської війни до революції, коли Сашкина скрипка звучить бадьорими ритмами «Марсельєзи». В дні терору, що настав, Сашка кидає виклик переодягнутим сищикам і чорносотенним «мерзотникам в папасі», відмовляючись грати на їх вимогу монархічний гімн, відкрито викриваючи їх у вбивствах і погромах. Покалічений царською охранкою, він повертається до портових друзів, щоб грати для них на околиці оглушливо-веселого «Вівчаря». Вільна творчість, сила народного духу, по думці Купріна, непереможні.
У еміграції в творах А. І. Купріна починає зустрічатися сентиментальне прикрашання минулого Росії, того самого минулого, якому він раніше ухвалював вирок. Такий, наприклад, автобіографічний роман «Юнкера». Купрін не міг більше жити без батьківщини. Він повертається в Росію в 1937 р., але більше нічого не пише і незабаром помирає.