Молодий чоловік — оповідач, якого «доля закинула на шість місяців у глухе сільце Перебрід Волинської губернії, на окраїну Полісся», нестерпно нудьгує, а єдиними його розвагами стали полювання разом зі слугою Ярмолой і спроби навчити останнього грамоті. Один раз, під час моторошної заметілі, герой довідається від звичайно небалакучого Ярмолы про те, що верстах у десяти від його будинку живе сама теперішня відьма Мануйлиха, що казна — звідки з’явилася в селі, а потім була виселена за його межі за свої колдовские діяння. Можливість познайомитися з нею з’являється швидко: як тільки потеплішало, герой з Яромолой відправляється на полювання й, заблудившись у лісі, натикається на хату. Припустивши, що тут живе місцевий лісник, він заходить усередину й виявляє саму теперішню бабу — ягу, який, звичайно ж, виявляється Мануйлиха. Вона зустріла героя непривітно, але, коли він дістав срібний четвертак і попросив бабу поворожити, та помітно оживилася. А в самий розпал гадання знову стала выпроваживать незваного гостя — у будинок зайшла онученяти відьми, темноволоса красуня «років двадцяти — двадцяти п’яти», що показала героєві дорогу додому й назвалася Олесей.
Всі перші весняні дні думки героя не залишав образ Олеси. І, як тільки просохнули лісові стежки, він відправився в хатинку чаклунки. Як і в перший раз, внучка зустріла гостя куди приветливей, чим Мануйлиха. А коли гість попросив Олесю поворожити йому, та зізналася, що вже один раз розкинула на нього карти, і головне, що вона йому нагадала — що цього року «падає вам більша любов з боку трефової дами з темними волоссями». А тим, «хто буде вас любити, ви багато горя принесете». Ще карти розповіли Олесеві, що трефовій цій дамі герой принесе ганьбу, такої, котрий гірше смерті… Коли Олеся відправилася проводжати гостя, вона спробувала довести йому, що їй і її бабці належить теперішній дарунок чаклунства, і провела над ним кілька досвідів. Потім герой намагається дізнатися, звідки все — таки прийшла Мануйлиха в Полісся, на що Олеся відповіла ухильно, що бабуся не любить говорити про це. Тоді ж герой уперше представляється — його кличуть Іван Тимофійович.
Із цього дня герой став частим гостем у хатинці. Олеся завжди була рада його бачити, хоч і зустрічала стримано. А от баба була не дуже задоволена, але Іванові вдалося піддобрити її подарунками, зіграло свою роль і заступництво Олеси.
Івана зачаровувала не тільки краса Олеси. Його залучив також її самобутній розум. Безліч споровши між ними розпалювалося, коли Іван намагався науково обґрунтувати Олесино «чорне мистецтво». І, незважаючи на розбіжності, між ними виникла глибока прихильність. Тим часом у персонажа зіпсувалися відносини з Ярмолой, що споконвічно не схвалив бажання познайомитися із чаклункою. Не подобається йому й те, що обидві відьми бояться церкви.
Один раз, коли Іван у черговий раз з’явився в хату, він застав чаклунку і її внучку в розстроєних почуттях: місцевий урядник наказав їм убиратися з хати у двадцять четверта година й пригрозила пустити їх по етапах у випадку неслухняності. Герой викликається допомогти, і баба не відмовляється від речення, незважаючи на Олесино невдоволення. Іван намагається впросити урядника не виганяти жінок з будинку, на що той заперечує зі словами про те, що вони — «виразка тутешніх місць». Але, піддобривши його частуваннями й дорогими подарунками, Іван домагається свого. Урядник Евпсихий Африканович обіцяє залишити в спокої Мануйлиху й Олесю.
Але от відносини Олеси й Івана із цього часу змінилися в гіршу сторону, а будь — яких пояснень Олеся старанно уникає. Отут Іван зненацька й серйозно занедужує — шість днів його «била жахлива поліська лихоманка». І лише після видужання йому вдається з’ясувати відносини з Олесей. Яка чесно зізналася, що уникала зустрічей з Іваном лише тому, що хотіла піти від долі. Але, зрозумівши, що це неможливо, зізналася йому в любові. Іван відповів їй взаємністю. Але Олеся все не могла забути про своє гадання. Але все — таки їхня любов, не дивлячись на дурні передчуття Івана й злість Мануйлихи, розвивалася.
Тим часом службові обов’язки Івана в Переброді були закінчені, і всі частіше приходила до нього думка женитися на Олесеві, забрати неї із собою. Переконавши себе в правильності цього рішення, він робить речення улюбленої. Але Олеся відмовляється, мотивуючи відмову тим, що не хоче псувати життя молодому, утвореному панові. У підсумку вона навіть пропонує Іванові просто поїхати за ним, без усякого одруження. В Івана виникає підозра, що її відмова пов’язаний з острахом церкви, на що Олеся говорить, що заради любові до нього вона готова перебороти це своє марновірство. Вона призначила йому зустріну в церкві наступного дня, у свято Святий Трійці, а Івана охопило жахливе передчуття.
Наступного дня герой не встиг вчасно потрапити в церкву, затримавшись у службових справах, а коли повернувся, застав у себе місцевого конторника, що розповів йому про сьогоднішню «потісі» — сільські дівки піймали на площі відьму, який задали струс, хотіли вимазати дьогтем, але тієї вдалося втекти. Дійсно, Олеся прийшла в церкву, відстояла обідню, після чого на неї накинулися сільські баби. Чудом вирвалася Олеся пригрозила їм, що вони ще згадають її й наплачуться досита. Але все це подробиці Іван зміг довідатися пізніше. А поки ж він помчався в ліс, і застав у хаті побиту Олесю без пам’яті, охоплену лихоманкою, і проклинающую його Мануйлиху. Коли Олеся отямилася, вона розповіла Іванові про те, що не можна їм більше тут залишатися, тому потрібно їм попрощатися. На прощання Олеся зізналася, що жалує, що немає в неї дитини від Івана.
Цієї ж уночі моторошний град обрушився на Перебрід. А ранком Ярмола, що розбудив Івана, порадив йому вбиратися із села — град, що побив жито в половини села, на думку сільських, був насланий чаклунками з помсти. І озлоблений народ почав уже було про Івана «кричати недобре». Бажаючи попередити Олесю про грозящей їй лиху, герой мчиться в хату, де знаходить лише сліди спішної втечі і яскраві червоні намиста, які залишилися єдиною річчю на пам’ять про Олеся і її ніжній, великодушній любові…