Народ в казках М. Е. Салтикова-щедрина

Важливе місце в творчості Салтыкова-щедрина займають його «Казки», які підводять підсумок сорокарічної творчої діяльності автора. Велика частина казок була написана в останні десять років життя письменника. І це, звичайно, не випадково. Салтыков-щедрин удався до жанру казки в 80-і роки XIX століття, коли політична цензура була така, що авторові довелося знайти форму, найбільш зручну і зрозумілу простому читачеві.
Як і в усіх творах Салтыкова-щедрина, в казках протиборствують дві сили: народ і його, що пригноблюють. Народ виступає тут під масками добрих, беззахисних, знедолених звіряток, а експлуататори -под масками хижаків. Це басенная традиція, Яку ще розвивав у своїй творчості великий російський байкар Крилов. У усіх казках є присутнім узагальнений образ трудівника, з Якого знущаються ті, що пригноблюють. Це і Коняга, символ робочої і селянської Русі, що є, і мужики з повісті «Як один мужик двох генералів прогодував», і багато інших.
Зображуючи важке життя трудового народу, Щедрин співчуває йому, але в той же час і тужить про його упокорювання і аокорности, безмірну слухняність. Гіркий сміх відчувається крізь рядки автора, коли він розповідає нам, як мужик звив собі мотузок. Практично в усіх казках письменник малює мужика з любов’ю, показуючи його велику силу і благородство. Народ в його творах честер добрий, сміливий і розумний. Він може зробити усе: і себе з паном прогодувати хату побудувати, і коня підкувати, і одяг зшити, і «море-океан» перемахнути. Пригноблюють леї в казках виглядають безглуздо, смішно, автор сміється над їх безпорадністю, неуцтвом, неможливістю прожити без мужика. Щедрин висміює такі людські вади, властивий хазяям життя, як жадність, скупість, деспотизм, повне неуцтво. Усе це прекрасно видно в салтыковском збірці, згадаємо хоч би двох генералів або дикого поміщика з однойменної казки.
Однією з основних ідей, які проповідує автор у своїх творах, є звільнення селян від ярма самодержавства в особі поміщиків. Краще всього це видно в казці «Дикий поміщик», де автор як би зібрав воєдино усі свої думки і ідеї із цього приводу. Тут особливо гостро поставлена проблема взаємин між замученим народом і кріпосниками : «Худобина на водопій вийде — поміщик кричить: моя вода! Курка за околицю вибрідатиме — поміщик кричить: моя земля! І земля, і вода, і повітря — усе його стало. Лучина не стало мужикові светец запалити, лозини не стало, чим хату вимести».
Автор показує, що відбувається з поміщиком кинутим селянами: він стає лютим хижаком, немитим, неголеним, вмираючим від голоду. І тоді ми бачимо, що немає життя панові без мужика, не може поміщик шматка хліба собі сам добути. Але як тільки повертається народ, усе стає на свої місця. Цим Щедрин хоче сказати нам, що народ — творець багатств, а його хазяїн — лише споживач.
Уособленням обивательщини став «премудрий пискарь», який усе своє життя провів, ховаючись, боячись і побоюючись усіх і уся. Метою життя цього «освіченого, помірно ліберального боягуза став порятунок своєї шкури, уникнення неприємностей, відхід від усіх життєвих проблем. Нехай він і дожив до глибокої старості, але життя його було таке порожнє і нікчемне, що, окрім усмішки і презирства, ніяких почуттів у читача не викликає.
Цілий ряд казок присвячений висміюванню Царської влади і державного устрою. «Орел-меценат» є пародією на освічену Русь. Автор в особі Орла зображує правителя і його наближених, які знищують культуру, науку для досягнення своїх приземлених, матеріальних цілей.
Незважаючи на любов до народу, письменник не міг не відбити такі його якості, як довготерпінню, упокорювання, покірність. Автор говорить про те, що тільки сам народ може допомогти собі, виправити своє принижене, тяжке, підневільне положення.
Не можна не згадати і про мову казок Щедрина. Створюючи їх, письменник спирався на досвід народної творчості, про що свідчить наявність безлічі прислів’їв, приказок, приказок. Мова іносказання знайшла віддзеркалення в цих творах, видозмінившись відповідно до жанру політичної казки. Автор говорить про далеке минуле або про якесь невідоме місце, а на самій же справі він описує сучасну йому дійсність: «Нині цього немає, а був такий час.». Щедрин прибігає до алегорії, використанню масок з тваринного світу яким все ж не вдалося приховати свій соціально-політичний зміст і ідеї.
У всі часи тема народу, його життя і доля хвилювали російських письменників. Не був виключенням в цьому ряду і Салтыков-щедрин зі своїми казками.