Народна війна в зображенні Л.Н. Толстого (По роману «Війна і мир»)

Війна 1812 року стала для Росії подією колосального значення. Вона сколихнула усю країну, з нею пов’язано становлення національної свідомості. Війна об’єднала усе суспільство, усіх російських людей в загальному пориві. Саме так зображує у своєму романі-епопеї цю епоху Л. Н. Толстой.
Для улюблених героїв письменника Вітчизняна війна стала випробуванням, перевіркою їх моральних якостей. Почуття причетності до того, що відбувається виникає в душі Пьера Безухова, Наташі Ростової, Андрія Болконского і безліч інших персонажів роману, часто епізодичних. Ми згадуємо Денисова і Каратаева, Петі і Миколи Ростових, Дох-турова і Тимохина, безіменних солдатів, показаних на полі Бородина і в партизанських загонах. Перемога у війні 1812 року — це перемога усього російського народу, усій нації. Ось так пише Товстої про залишення Москви: «Вони їхали тому, що для російських людей не могло бути питання: добре або погано буде під управлінням французів в Москві. Під управлінням французів не можна було бути: це було найгірше… Та бариня, яка ще в червні місяці піднімалася з Москви із смутною свідомістю, що вона Бонапарту не слуга… робила просто і істинна та велика справа, яка врятувала Росію». У ці хвилини люди забувають про власне благополуччя, залишаючи велику частину майна в Москві — адже усього не забрати, а що залишилося в місті винищувалося також російськими. Вносить свій маленький вклад в загальну справу і Наташа Ростова, віддаючи підводи пораненим. Захоплений загальним почуттям «прихованої теплоти патріотизму» Андрій Болконский. Пьер Безухов залишається в Москві, мріючи убити Наполеона. Купець Ферапонтов сам віддає солдатам мішки з сушками, щоб не дісталися ворогові.
Напередодні вирішальної Бородінської битви Пьер їде до місця майбутньої битви, бажаючи бути у цей момент разом із захисниками Москви. Він бачить ополченців у білих сорочках, що риють укріплення, і думає про те, що почув від пораненого солдата : «Усім народом навалитися хочуть». І герой приходить до розуміння того, що є вирішальною силою в цій війні. Це «просто солдати», простий російський народ, «вони», як називає їх подумки Пьер.
Замислюючи роман, Толстой має намір спочатку надати значення антитезі: Наполеон — Олександр I. Але поступово виходить на перший план зовсім інше — думка про непричетність великих державних і військових діячів до стихії народної війни (виняток становить Кутузов). І найяскравіше ця тема розкривається в зображенні партизанської війни. Саме тут стихійна потужність, єднання російських людей проявляються якнайповніше. Тут діють не регулярні частини, що підкоряються єдиним наказам згори. У загін приходять люди, рухомі тільки власною волею. «Усе робилося без всяких примусів», — підкреслює письменник. Так, наприклад, без всяких вказівок «пристав до партії» Денисова Тихон Щербатий, що став «найкориснішою людиною в загоні».
«Дубина народної війни» — найгрізніша зброя, перед нею безсиле будь-яке полководницьке мистецтво. Це розуміє мудрий Кутузов. Він намагається уникати битв, оскільки відступаючого ворога легше і з меншими втратами можна винищувати саме засобами партизанської війни, за допомогою раптових нападів невеликих загонів. Кутузов піклується про своїх людей, він не хоче зайвих жертв. Він любить російських солдатів.
Толстой показує поєднання грізної сили, мужності і доброти, героїчного терпіння, великодушності в російському характері; це неповторне з’єднання і представляє, по Толстому, суть істинно російської душі. Російські солдати, зустрівши капітана Рамбаля і його денщика Мореля такими, що замерзають в лісі, приносять їм каші, горілки, підстилають хворому Рам_: балю шинель. Радісно посміхаючись, дивляться вони на Мореля.
Така головна оцінка народної війни в романі Толстого. «І благо тому народу, який в хвилину випробування з простотою і легкістю піднімає першу дубину, що попалася, і гатить нею до тих пір, поки в душі його почуття образи і мести не заміниться презирством і жалістю».