Творчість Івана Драча — це світ мальовничий і ННЕЗВИЧАЙНИЙ, це розкутість творчої думки, нетрадиційність поетичної форми, стилю. Його вірші — це своєрідний метафоричний спосіб мислення, уміння опоетизовувати поняття і явища, які раніше перебували за межами мистецької краси.
Іван Драч увійшов в українську літературу темно-синьою книжечкою, на обкладинці якої хлопчик і соняшник, піднявши свої голови, дивилися на промені сонця небесного. Так виглядала перша збірка поезій Івана Драча «Соняшник». А поетичним кредо письменника стала поезія, що ввійшла в цю збірку, — «Балада про соняшник». Саме її поетичні образи стали образами, намальованими на обкладинці збірки.
Сам автор визначив жанр поезії як баладу. Балада — це невеликий сюжетний вірш, в основі якого найчастіше якийсь незвичайний випадок, пов’язаний з неймовірними, таємничими подіями. Так і в баладі Івана Драча диво дивне сталося із сільським хлопцем-соняшником, у якого «були руки і ноги, було тіло шорстке і зелене». Він бігав наввипередки з вітром, рвав на груші гнилиці, купався коло млина, стрибав на одній нозі, щоб вилити воду з вуха. Автор у поезії відтворює захоплення життям, сонцем, вітром. Показує глибоке пізнання і поетичне осмислення такого, на перший погляд, буденного явища, як сонце в небі. Але у вірші Драча, побудованому на несподіванках метафоричності мови, сонце сприймається як фантастичне видиво:
…Красиве засмагле сонце
В золотих переливах кучерів,
У червоній сорочці навипуск.
Воно їхало на велосипеді,
Обминаючи хмари у небі…
Від такої несподіванки хлопчик перетворюється на соняшник, що завжди повернутий до сонця в небі, ось так і виникає у вірші легенда про соняшник:
І застиг він на роки і століття
У золотому німому захопленні:
— Дайте покататися, дядьку!..
Створивши такі метафоричні, фантастичні образи, Іван Драч ніби розповів казку про чарівний навколишній світ, його відкритість і загадковість, що породжують найчарівнішу в світі поезію — поезію душі:
Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.
Така несподівана кінцівка ніби пояснює суть і смисл створених образів і асоціацій, утверджує думку, що сонце — символ краси і життя, символ мистецтва і натхнення.