Остап Вишня — майстер гумору (І варіант)

Видатний український письменник Павло Михайлович Губенко, відомий широкому загалу читачів під псевдонімом Остап Вишня, ввійшов в українську літературу як високоталановитий майстер сатири і гумору.
Всенародне визнання і тривала популярність творчості цього письменника зумовлюється його рідкісним талантом, глибоким, тонким знанням народного життя, і, головне, знанням природи і законів гумору. Остап Вишня вважав, що література, а передусім, гумор, — «дуже делікатна штука». «Недобереш — погано, перебереш — ще гірше. Треба, щоб було «саме враз», — казав він, і завжди дотримувався цієї мудрості у своїй творчості.
Письменник весь час перебував у роботі, творчих пошуках, у служінні своєму народові. Протягом усієї творчої діяльності він продовжував і розвивав традиції російської і української сатиричної класики, традиції таких визнаний майстрів, як Котляревський, Гоголь, Шевченко, Чехов, Лесь Мартович, традиції народного гумору.
Щоб сатира була справді сатирою і досягала своєї мети, тобто служила добру й істині, заповідав Салтиков-Щедрін, треба, по-перше, щоб вона давала відчути читачеві той ідеал, яким керується у своїй творчості сатирик, і, по-друге, щоб вона цілком ясно усвідомлювала той предмет, проти якого спрямовано її жало. Ідеалом, яким керувався Остап Вишня, були інтереси українського народу, який на той час будував нове соціалістичне суспільство, а предметом, проти якого сатирик гострив своє перо, спрямовував нищівну силу свого сміху, були пережитки старого в свідомості людей і вороги — зарубіжні і доморослі. У глибинному розумінні цього ідеалу, в умінні дати добре відчути ідеал читачеві, у художній майстерності й щирому бажанні боротися за торжество цього ідеалу і полягає велика життєстверджуюча сила творчості Остапа Вишні.
Павло Михайлович був письменником дуже широкого діапазону, письменником дійсно багатогранним. В його великому літературному доробку представлено різноманітні жанри малої прози. Ми зустрічаємо тут гострі політичні памфлети і комедійні п’єси, фейлетони — різновид сатиричного, викривального жанру на актуальну тему, і оповідання для дітей. Також Вишня ввів в українську літературу й утвердив у ній новий різновид гумористичного оповідання, назвавши його усмішкою. Ці оповідання вирізняються лаконізмом, влучністю, дотепністю, іронічністю, які створюють загальну викривальну тональність твору. На запитання «Знову усмішки?» письменник переконано відповідав: «Так! Усмішки! І навіть обов’язково! Не мислю-бо інакше переробки всього нашого «медлительного» життя на нове, бадьоре й сміливе, як не з добрим гумором, не з радістю! Чого плакати?.. Мені нове життя усміхається! І я йому усміхаюсь! Через те й усмішки». У Остапа Вишні є цілі тематичні цикли усмішок, наприклад, сільські, кримські, реконструктивні, київські, мисливські тощо, і в них обов’язково відчувається присутність автора (в ліричних відступах, окремих репліках оповідача).
Писав він і веселі гуморески — різновид усмішок — невеликі оповіді про якусь смішну пригоду чи рису характеру людини, і автобіографічні оповідання, в яких намагався посміхнутися над своїм власним життям, ніби іронічно подивитися на себе збоку.
Значне місце займають мудрі й дотепні нариси, в яких оспівується краса сучасного авторові буття, життя і труд передових людей села і міста, діячів науки і культури. Він сам був невід’ємною і дуже чутливою часткою цього життя, сам вийшов з його глибин і тому досконало знав персонажі своїх творів. Вони прийшли в його фейлетони, памфлети й гуморески також із самого життя.
Творчий шлях Остапа Вишні почався нерано, коли він уже відсвяткував своє тридцятиріччя, але талант гумориста стрімко розквітав. У 20-ті — на початку 30-х років XX ст. одна за одною почали виходити збірки його творів — «Вишневі усмішки (сільські)», «Реп’яшки», «Вишневі усмішки кримські», «Лицем до села», «Вишневі усмішки кооперативні», «Вишневі усмішки закордонні» та інші, і вже через кілька років його могутній сміх заволодів серцями мільйонів читачів. Цей період був найбільш плідним і найбільш яскравим у творчій біографії письменника.
Певно, немає тем, що їх не торкнувся б у своїй творчості Остап Вишня, і, звісно, він мусив віддавати данину своєму часу, відкликатися на злободенні суспільно-політичні обставини, спрямовувати гостре перо своєї сатири проти націоналізму, релігії, висміювати вади своїх сучасників. Саме цими сюжетами, взятими з самого життя, злободенною тематикою, простотою і зрозумілістю широкому загалу Остап Вишня заслужив глибоке визнання й популярність у свого народу. В його усмішках присутні й типовий український пейзаж, і український характер, і українська поетичність, і український гумор — «лукавий і добродушний». В його творах, перейнятих щирим, життєрадісним настроєм, соковиті, різнобарвні пейзажі змінюються майстерно виведеними діалогами, які супроводжуються влучними деталями, репліками, описами комічних ситуацій. І скрізь відчувається присутність автора — мудрого, іронічного, проникливого, усміхненого, який любить своїх героїв.
Славу народного письменника Остапові Вишні принесли твори, в яких весняними барвами іскриться викривальний і життєствердний сміх. Але таланту його притаманні також поетичність в осягненні світу, ніжність і лагідність у ставленні до людини, до природи. Так, наприклад, Остапа Вишню зацікавила тема Криму, минуле цього краю, чарівна природа гір і морського узбережжя, і в 1925 році з’явилися «Вишневі усмішки кримські». Читаючи ці усмішки. ми бачимо, як факти та події минулого, географічні особливості, побут і звичаї людей набувають доброзичливо-гумористичного осмислення. Автор розгортає своєрідне художнє історико-краєзнавче дослідження, в усмішках — жартівливо-гумористичні, щирі ліричні настрої, а слова оповідача оригінально та жартівливо забарвлені. Вигадливий і кмітливий оповідач створює світлу, незлостиво комічну атмосферу. Образи-визначення спрощені, подані з комічною на становою: «Коли ви дивитесь на море, перш за все спадає вам на очі — вода… Прийшовши до моря, мацаєте його рукою: воно мокре… Руку в рота — солоне, й капає… Значить, вода…»
Ліричні відгомони душі на неповторну красу кримських пейзажів, психологічна готовність до сприйняття місцевих легенд і жартівливо-усміхнений настрій оповідача — це складові тієї гумористичної атмосфери, що позначає і мальовничі, пізнавальні усмішки («Кримська ніч», «Кримське сонце»), усмішки подорожувань та усмішки про інтимно-любовні захоплення відпочиваючих, усмішки про соціально гострі контрасти та про нелегке життя кримських татар.
В його творах ми зустрічаємо різні типи селян, старих і молодих, чоловіків і жінок у несподіваних життєвих ситуаціях. Мова його героїв завжди колоритна, жвава, а їх побут переданий за допомогою яскравих, найприкметніших деталей. Характеризуючи своїх героїв, письменник застосовує часто вживані народні вислови, прислів’я, приказки. Ми відчуваємо, що автор любить своїх героїв, хоч якими б вони не були, тому сміх Вишні завжди доброзичливий, а не злісний і засуджуючий, і тому загальна тональність його гуморесок — світла, сонячна.
Любов Вишні до людини не старіла, не старіла його любов до рідного слова, як не старів і його талант. До останніх днів Павло Михайлович був енергійним і діяльним, зустрічався з читачами, подорожував по країні, продовжував свою літературну творчість, яка була для нього органічною необхідністю, «його найбільшою пристрастю і найбільшою стихією».
Могутній талант Остапа Вишні, надзвичайна популярність його творів мали величезний вплив на творчий ріст цілої плеяди молодих українських сатириків і гумористів. «Остап Вишня ввійшов в українську літературу як видатний самобутній майстер гумористичного цеху, великий сміхотворець нашого часу. — писав Ф. Маківчук. — І слово його чарівно-веселе не вмре ніколи, бо сам він. був живою, радісною усмішкою свого великого, безсмертного народу».