Важливий в поемі стиль, що відповідає темі.
Н. А. Некрасов
Вінцем творчості великого російського поета Некрасова є його поема «Кому на Русі жити добре». Почавши писати її в 1863 році, він працював впродовж 15 років, до самої своєї смерті, так і не завершивши роботу. У поемі автор показав широку картину послереформенной Росії, ті зміни, які сталися в ній. Цей твір був у той час новим і несподіваним, подібних до якого ще не існувало в російській літературі. Гліб Успенський писав про те, що Некрасов багато думав над цим твором, сподіваючись створити в нім «народну книгу», тобто книгу про народ і для народу. Саме цією причиною і пояснюється своєрідність поеми «Кому на Русі жити добре».
Композиція твору відповідає авторському задуму. По первинному задуму Некрасова, селяни під час своєї подорожі повинні були зустрітися з усіма, кого вважали щасливим, аж до самого царя. Але потім композиція поеми була дещо змінена. У пролозі ми знайомимося з сімома селянами з семи різних сіл, назви яких прекрасно відбивають ті умови, в яких жили бідняки Росії.
Перша частина — «Подорож», під час якої селяни зустрічають велику кількість людей, які можуть вважатися щасливими. Але при найближчому знайомстві з цими людьми з’ясовується, що їх щастя — зовсім не те, що треба мандрівникам.
Друга частина — «Селянка». У ній автор розповідає читачам про долю простої селянки Матрены Тимофіївни. Перед нами проходить картина життя цієї російської жінки, і ми разом з селянами переконуємося, що «не справа — між бабами щасливу шукати»!.
Третя частина — «Последыш» — присвячена опису життя поміщика послереформенной Росії.
Завершальна частина поеми називається «Бенкет на весь світ». Вона як би підводить підсумок усієї поеми. І лише в цій частині ми зустрічаємо «щасливу» людину — Гришу Добро-склонова. У «Укладенні» звучить і пісня Гриші «Русь» — гімн рідній країні і великому російському народу.
Поема «Кому на Русі жити добре» по стилю дуже близька до творів усної народної творчості. З цим читачі стикаються, ледве почавши читати її:
У якому році — розраховуй,
У якій землі — вгадуй,
На стовповій доріжці
Зійшлися сім мужиків…
Перші два рядки тут — зачин, характерний для російських билин і казок. У поемі дуже багато народних прикмет, загадок:
Кукай! Кукай, зозуля!
Заколоситься хліб,
Пригнітишся ти колосом —
Не кукатимеш!
. .свекровушка
прикметою прислужилася,
Сусідкам наплела,
Що я біду накликала,
А чим? Сорочку чисту
Наділа в Різдво.
Ніхто його не бачив,
А чути, всякий чував,
Без тіла — а живе воно;
Без мови — кричить.
Сам ритм поеми близький до ритму віршованих творів російського фольклору, багато пісень, близьких за звучанням народним, багато форм слів, які вживаються у фольклорі : зменшувально-пестливі — хлебушко, соловушко, сонечко; дієприслівники на -учи, -ючи — граючи, измаючи; багато постійних епітетів (вітри буйні, чорні ворони, пси кудлаті), порівнянь:
Як рибка в море синє
Прошмигнеш ти! Як соловушко
З гніздечка пурхнеш!
У характеристиці героїв Некрасова важливе місце займає портрет. Ось опис Якима Голого :
Груди запалі; як втиснутий
Живіт; у очей, у рота
Закрути, як тріщини
На висохлій землі
І сам на землю-матінку
Схожий він: шия бура
Як пласт, сохою відрізаний
Цегляна особа
Рука — кора деревна
А волосся — пісок.
Якима, таким чином, неможливо відокремити від землі російської, земля для селянина поміщик і годувальниця, але, для того, щоб зібрати з неї хоч який-небудь урожай, він повинен витратити величезні сили. Важка селянська доля. І навіть в таких умовах Яким знаходить гроші для того, щоб купити синові картиночки. Рятуючи ці картинки під час пожежі, Яким не устигає забрати з хати накопичені за усе життя 35 карбованців, і вони сплавляються в одну грудку, за яку селянинові дають 11 рублів. Усі ці картинки Яким повісив в нову хату.
«Є і нові», — повідомляє він Веретенникову, прагнучи до прекрасного, до мистецтва.
Характер героїв розкривається і через їх мову. Селяни говорять звичною мовою, а представники інших класів інакше виражають свої думки: в мові попа трапляються церковні слова («Братія, несу мій хрест з терпінням, амінь»), мова поміщиків гладша і тому менш виразна.
Значне місце в поемі займають описи представників панівного класу. Ось портрет Оболта-Оболдуева :
…пан кругленький,
Усатенький, пузатенький,
З сигарочкой у роті…
…Мабуть, перетрусился,
Побачивши перед трійкою
Сім рослих мужиків.
Він пістолет вихопив
Як сам, такий же товстенький
І дуло шестиствольне
На мандрівників навів.
Чи портрет Качатина:
…старий старичок:
Худий! Як зайці довгі
Увесь білий, і шапка біла
Висока, з околишем
З червоного сукна…
Вуса сиві, довгі
І — різні очі:
Один здоровий — світиться
А лівий — каламутний, похмурий
Як олов’яний гріш.
Ці портрети в сатиричному ракурсі зображують тих, хто був панівним класом в Росії того часу. Вони як би протиставлені істинним російським людям — простим селянам. І це протиставлення цілком на користь останніх. Жалюгідним з’являється перед нами Качатини, що сватає за 70-річну вдову Терентьевну шестирічного Гаврилу Жохова, примушуючого селян пересушувати абсолютно сухий стіг сена… Поміщики в поемі зображені як вмираючий, доживаючий своє клас.
«Кому на Русі жити добре» — поема, значення якої складно переоцінити. У ній розгорнута така картина народного життя, яких мало в російській і світовій літературі. І тому поема вважається вершиною творчості, головною працею усього життя Некрасова.