Реалістичність зображення тяжкого становища українського народу в творах В. Винниченка (ІІ варіант)

З творами Володимира Виннченка ми знайомі вже давно. Ще в п’ятому класі переживали, читаючи оповідання «Федько-халамидник», плакали, співчуваючи відчайдушно сміливому хлопчику Федьку, чесному й гордому, свавільному, але доброму й чуйному, який загинув, та не видав випещеного Толю, якого йому було жаль. Глибоко в душу закралося в нас обурення на Толю, його батька і їм подібним, на несправедливість, через яку помер Федько.
Пройшли роки. І ось ми продовжуємо знайомство з творчістю В. Винниченка. І вже читаємо ми не дитячі оповідання, але розуміємо, що змінилася манера викладу, а не проблематика. Твори все так само віддзеркалюють життя дорослих з його несправедливістю, різкими соціальними контрастами, злом і брехнею. У них правдиво відтворюється життя українського народу з усіма його проблемами і негараздами, що були прямими наслідками сваволі й беззаконня, які процвітали в імперії.
В оповіданні «Суд» В. Винниченко показує нестерпне життя селян, що покірно працюють на Михайла Самоцвіта — «хохла, малороса», самодура й самоправа, що втілив у собі все те беззаконня, до якого дійшла держава. Селяни працюють у нього за «тридцять копійок у день», за платню, менше якої бути просто не може. Вони терпляче зносять свавілля свого господаря, бо не мають .вибору. А Самоцвіт обрав для себе «скорий, правдивий і справедливий» спосіб вирішення проблем: він просто б’є невинних людей.
Жорстокість буття малює у своїх творах Володимир Винниченко. Так, в оповіданні «Студент» письменник розповідає про самогубство студента, який таким чином довів свою непричетність до пожежі, що спалила село, і «врятувався» від своїх переслідувачів — охоронців царських устоїв та обурених, затурканих селян, що вважали його винним. За своїм горем і важким злиденним життям селянам ніколи було зняти полуду зі своїх очей, щоб зрозуміти, хто є їхнім ворогом,, а хто — захисником.
Селянське заворушення і його придушення змальовує письменник в оповіданні «Салдатики», яке лякає тим, що з чиєїсь волі люди повинні вбивати людей, на маючи на те ніяких причин.
Із суворих реалістичних деталей будує Володимир Винниченко свої твори, спостерігає життя і створює незабутні сюжети й образи, що мають реальних прототипів. Мабуть, саме через правдивість зображення його твори так глибоко западають у душу, так надовго вкарбовуються в пам’ять.