Римський єпископ як спадкоємець найпершого з апостолів вже від перших віків християнства посів провідне становище в суспільстві. Згодом його авторитет продовжував безупинно зростати, зокрема і завдяки співпраці з вищими державними особами.
Могутньою силою, яка сприяла піднесенню авторитету церкви серед громадян, став перший із західних чернечих орденів — бенедиктинїв. Члени цього ордену не тільки свідомо присвячували себе служінню богу, а й займалися суспільною працею, освітою серед родин, які повернулися до християнства, орали землю, розводили сади, розвивали ремесла. Одночасно члени ордену поширювали свій вплив і на державні справи, встановлюючи безпосередні контакти з правителями.
Значення і вплив папства суттєво зросли завдяки зміцненню зв’язків пап з королями. У VІІІ-ІХ ст. відбулося оновлення римського цісарства, але абсолютистська влада цісаря на ті часи вже була обмежена існуванням поряд з монархом римського папи, який мав високу церковну владу і значний вплив на паству.
Карл Великий (768-814 р.р.) за своє правління доклав значних зусиль для поновлення одноосібної влади в країні. З цією метою кожен вільний громадянин країни за наказом короля був зобов’язаний скласти йому присягу вірності. Але поряд з начебто необмеженою королівською владою при Карлові Великому одночасно існувало і народне віче (збори), під час яких відбувалися зустрічі монарха з підданими, огляд війська, оголошувались нові закони і розпорядження, відбувався суд. При особі короля урядові функції виконували представники вищої придворної знаті. Оскільки цих службовців було небагато, і вони безпосередньо підпорядковувалися королю і могли впливати на нього. Вони користувалися значним авторитетом серед інших аристократів. Провідне місце в королівському уряді належало канцлеру, що вів королівську канцелярію. Це була, як правило, духовна особа, надвірний капелан короля. Нагляд за скарбницею здійснював підкоморій, управління палатою і судівництвом — палатний граф. Для контролю нижчих урядовців на місцях король призначав королівських посланців, яких, як правило, було двоє: один — світський, другий — духовний. Для забезпечення об’єктивності при розгляді державних справ посланцям не дозволялось мати власність у тому окрузі, який їм доручалося контролювати.
Територіально держава тих часів поділялася на повіти (графства), якими управляли графи. Прикордонні округи називалися маркіями і перебували під проводом маркграфів, повноваження яких у зв’язку з малою відстанню від кордону країни і підвищеною військовою загрозою з боку сусідів були дещо ширші, ніж у звичайних графів. Головною перевагою їхнього становища було те, що крім іншого вони мали право самостійно скликати військове ополчення [21].
У державі Карла Великого почали зароджуватись нові феодальні відносини. Це відбулося в наслідок того, що володіння землею і правом використання її та тих, хто на ній мешкає, в приватних цілях поєднувалося із обов’язковою військовою службою. Великі землевласники, які несли службу у війську, посідали провідне становище в суспільстві, що здебільшого визначалось їх майновими можливостями щодо забезпечення військових формувань зброєю, кіньми, харчами тощо. Завдяки участі у війнах багатство і вплив цих феодалів все більше зростали. З часом перерозподіл земель зумовив примноження великої власності і натомість зменшення малої. Підданий, не втрачаючи особистої свободи, ставав залежним від свого протектора — могутнього латифундиста і був зобов’язаний платити йому данину, служити при його дворі та у війську.
Список использованной литературы:
1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1997 р. — К., 1997.- 64 с.
2. Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 // Вісн. держ. служби. — 1995. — № 1. — С. 9-28.
3. Указ Президента України «Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців» від 30.05.1995 // Вісн. держ. служби. — 1995. — № 2. — С. 30-31.
4. Указ Президента України «Про державну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи» від 7.07.1997 № 620-97 // Вісн. держ. служби. — 1997. — № 3. — С. 7-10.
5. Философский энциклопедический словарь. — М., 1989. — 576 с.
6. Вебер М. Избранные произведения. — М., 1994. — 496 c.
7. Зіллер Жак. Політико-адмінистративні системи країн ЄС: Порівнял. аналіз. — К.: Основи, 1996. — 420 с.
8. Niedersachrisches Beamtengesets in der Neufassung und Bekanntmachung vom 11. Dezember 1985 — Gottingen, 1991.- 160 c.
9. Організаційно-правові аспекти державної служби Іспанії. На матеріалах збірників Генеральної дирекції міністерства державної служби Іспанії за 1991-1992 рр.- К., 1993. — 78 с.
10. Федеральный закон «Об основах государственной службы Российской федерации».-Российская газета. — 1995. — 3 авг. Управление персоналом государственной службы: Уч. методич. пособие. -М.: Изд-во РАГС, 1997. — 536 с.
11. Government of the Republic of Lithuania Decree/ 23 January 1995. / Nr.106/ Vilnius.
Бесплатно скачать реферат «Державна служба і релігія» в полном объеме