15 Дек 2013
Душа нашого українського народу наділена лагідністю, природним тактом, тонким розумом, поетичним світовідчуттям, здатністю жартувати. Саме маючи на увазі ці особливості національного характеру, і створив Степан Васильченко образи людей, яким властиве почуття гумору («Свекор»), змалював життєві комічні ситуації («Басурмен»).
Оповідання «Свекор» знайомить нас з малим Васильком, який «завжди викликав усмішку в дорослих» через його сердите «старування». У сім’ї вже звиклися з цією вадою малого сина і тому ставляться до неї з іронією. Ми неначе потрапляємо у лагідно-мудру атмосферу родини, сповнену і піклування, і любові, і незлого кепкування над Васильковою «старечою» розсудливістю. Батьки розуміють, що осудом та гриманням тут не зарадиш, тому жартівливими хитрощами доводять «свекра» до розуміння та признання через сльози: «Я малий ще!»
Не можна без сміху читати оповідання «Басурмен». І хоч описано у ньому незначний епізод сварки малого Семена із заклопотаною матір’ю, але стільки лагідного гумору, родинного тепла і народної мудрості в кожному рядку! Ми розуміємо, що мати, хоч і лається на «басурмена» (бо той не хоче молитися), але серцем намагається дати йому розуму. Вона залякує пеклом сина, цю «хрещену тварюку», і тут же «лагідним, тихим голосом» застерігає свою дитину від пекельних мук і стає зрозумілим, що і материні сердиті слова, і лупцювання за цигарку, і виганяння з хати «до басурменів» — це все викликано хвилюванням за рідного сина, за його душу, його майбутнє. Тому щасливим сподіванням озиваються у нашому серці «могучі дрібні передзвони радісного нового паламаря», яким стає у власній уяві бешкетник Семен.
Оповідання «Свекор» знайомить нас з малим Васильком, який «завжди викликав усмішку в дорослих» через його сердите «старування». У сім’ї вже звиклися з цією вадою малого сина і тому ставляться до неї з іронією. Ми неначе потрапляємо у лагідно-мудру атмосферу родини, сповнену і піклування, і любові, і незлого кепкування над Васильковою «старечою» розсудливістю. Батьки розуміють, що осудом та гриманням тут не зарадиш, тому жартівливими хитрощами доводять «свекра» до розуміння та признання через сльози: «Я малий ще!»
Не можна без сміху читати оповідання «Басурмен». І хоч описано у ньому незначний епізод сварки малого Семена із заклопотаною матір’ю, але стільки лагідного гумору, родинного тепла і народної мудрості в кожному рядку! Ми розуміємо, що мати, хоч і лається на «басурмена» (бо той не хоче молитися), але серцем намагається дати йому розуму. Вона залякує пеклом сина, цю «хрещену тварюку», і тут же «лагідним, тихим голосом» застерігає свою дитину від пекельних мук і стає зрозумілим, що і материні сердиті слова, і лупцювання за цигарку, і виганяння з хати «до басурменів» — це все викликано хвилюванням за рідного сина, за його душу, його майбутнє. Тому щасливим сподіванням озиваються у нашому серці «могучі дрібні передзвони радісного нового паламаря», яким стає у власній уяві бешкетник Семен.
Бесплатно скачать реферат «Міркування про атмосферу в українській родині (С. Васильченко «Свекор» і «Басурмен»)» в полном объеме