Співчуття є найвища форма людського існування (Достоєвський)

Любити і розуміти свій народ, співчувати йому краще всього вчитися у Некрасова. Він про усе пише так, як ніби сам усе випробував: «Цю звичку до праці благородну нам би не погано з тобою перейняти! Благослови ж роботу народну і навчися мужика поважати»! Так знати і любити свій народ могла тільки людина з великим серцем, з широкою душею. «Одного разу в студену, зимову пору я з лісу вийшов, був лютий мороз…» Ці казкові по звучанню рядки залишаються в пам’яті з дитинства. У школі учителя розповідають нам про творчість Некрасова і читають його вірші. Ми з великою увагою слухаємо і живо уявляємо собі картини селянського побуту. Мені чомусь завжди некрасовские селяни здавалися людьми багатирського складання, в російських традиційних костюмах. З такою ж яскравістю я представляв і бідняків, які усе в лахмітті, схудлі, з мученицьким вираженням на обличчі йшли за плугом. Його вірші більше за вірші інших російських поетів викликають в душі читача почуття співчуття ліричним героям. Героїв Некрасова навіть якось незручно називати літературними, настільки вони реалістичні. Можна трохи не плакати про бідного орача, якому так і не вдалося зібрати урожай. Можна як наяву бачити конячку, що везе віз хмизу, а поруч крокуючого мужика з нігтик, маленького хлопчика, який не міг вчитися із-за бідності і тому доводилося йому працювати нарівні з дорослими. Досі живий образ трудівників, що побудували залізницю : «Прямо доріжка: насипи вузькі, стовпчики, рейки, мости. А по боках-то усі кісточки росіяни… скільки їх! Ванечка, чи знаєш ти»? Безжальні, правдиві картини людського горя і страждань знедолених людей, що створюються поетом, набувають типового характеру в циклі віршів «На вулиці». Проста буденна сценка, буденна «фізіологія» столиці, здавалося б випадково побачений епізод розкривають соціальні протиріччя столиці, трагізм повсякденності. Голодного бідняка, що вкрав у торговця калач, веде в ділянку городовий. Стара мати в сльозах проводжає свого Ванюшу, якого забрали в рекрути, — усе це ескізні замальовки вуличних вражень, але вони типові для буднів міста, в кожному з цих ескізів криється життєва драма. Доля мужика була важка, але ще важчою була доля селянської жінки, опис якої займає значне місце в ліриці Некрасова. У вірші чи «Їду вночі по вулиці темною» поет малює типову картину нужди, страждань, горівши, що припало на долю простої російської жінки. Це розповідь про безрадісну любов бідняків, про зловісну убогість, що нівечить найсвітліші, чистіші почуття людини. Великий російський поет Некрасов присвятив російській жінці-селянці велику частину своїх творів. Він усім серцем співчував важкій долі селянок і, як міг, яскраво і душевно зображував її у своїх віршах. Він намагався притягнути до проблем жінок увагу прогресивного російського суспільства. Він кидав виклик тим, хто перетворив російських жінок на рабинь. От як Некрасов пише про дівчину у вірші «Трійка»: «На тебе задивитися не диво, Полюбити тебе всякий не геть : »В’ється яскраво-червона стрічка грайливо У волоссі твоєму чорному, як ніч«. Поет із сумом міркує про те, що погляд її може »розорити старого на подарунки«, а »в серці юнака кине любов«, але що стане з цією російською красунею далі в сумній Росії? Серце поета обливалося кров’ю, коли він бачив на лицях російських селянок вираження тупого терпіння і безглуздого вічного переляку. Тільки прочитавши Некрасова, можна зрозуміти, в якому безправному положенні знаходилися селянки у той час в Росії. Не поважалося навіть материнство: годуючих матерів примушували працювати в полі, а поруч на смузі кричали немовлята. У повному розпалі жнива сільські. Доля ти! — російська доленька жіноча! Навряд чи важче знайти! У житті жінки мало радощів, вона повинна працювати і в полі, і удома, їй ніколи думати про себе. У вірші чи »Їду вночі по вулиці темною« Некрасов розповідає про типову долю російських жінок. По волі батька героїня вірша вийшла заміж і тепер повинна терпіти образи і знущання : »Чоловік тобі випав не добрий на частку: Із скаженою вдачею, з важкою рукою…« Незважаючи на такі приниження, вона зберегла почуття власної гідності і »пішла на волю«. Але вільне життя, затьмарене смертю сина, теж не принесло їй щастя. Ще важче склалася доля кріпосної селянки Груші, про що поет пише у вірші »В дорозі«. Груша виховувалася разом з поміщицькою дочкою і отримала образовани