Тема інтелігенції в революції («Дні Турбіних»)

У 1934 році у зв’язку з п’ятисотим спектаклем «Днів Турбиных» друг М. Булгакова П. С. Попов писав: «» Дні Турбиных» — одна з тих речей, які якось входять у власне життя і стають епохою для самого себе». Відчуття, виражене Поповим, випробували чи не усі люди, які мали щастя бачити спектакль, що йшов в Художньому театрі з 1926 по 1941 рік.
Провідною темою цього твору стала доля інтелігенції в обстановці громадянської війни і загального здичавіння. Навколишньому хаосу тут, в цій п’єсі, протиставлялося наполегливе прагнення зберегти нормальний побут, «бронзову лампу під абажуром», «білизну скатертини», «кремові штори».
Зупинимося детальніше на героях цієї безсмертної п’єси. Сім’я Турбиных, типова інтелігентна сім’я військових, де старший брат — полковник, молодший — юнкер, сестра — заміжня за полковником Тальбергом. І усі друзі — військові. Велика квартира, де є бібліотека, де за вечерею п’ють вино, де грають на роялі, і, підвипивши, неструнко співають російський гімн, хоча вже рік як пануючи немає, а у Бога ніхто не вірить. У цей будинок завжди можна прийти. Тут вимиють і нагодують замерзлого капітана Мышлаев-ского, який лає на чому світ стоїть і німців, і Петлюру, і гетьмана. Тут не дуже здивуються несподіваній появі «кузена з Житомира» Лариосика і «прихистять і зігріють його». Це дружна сім’я, усі люблять один одного, але без сентиментальності.
Для вісімнадцятирічного Николки, прагнучого битв, старший брат є вищим авторитетом. Олексій Турбін, на наш теперішній погляд, дуже молодий: в тридцять років — вже полковник. За його плечима війна, що тільки що закінчилася, з Німеччиною, а на війні талановиті офіцери висуваються швидко. Він — розумниця, думаючий командир. Булгакову вдалося в його обличчі дати узагальнений образ саме російського офіцера, продовжуючи лінію толстовських, чехівських, купринских офіцерів. Особливо близький Турбін до Рощину з «Ходіння по муках». Обоє вони — хороші, чесні, розумні люди, що хворіють за долю Росії. Вони служили Батьківщині і хочуть їй служити, але приходить такий момент, коли ним здається, що Росія гине, — і тоді немає сенсу в їх існуванні.
У п’єсі дві сцени, коли Олексій Турбін проявляється як характер. Перша — в колі друзів і близьких, за «кремовими шторами», які не можуть укрити від воєн і революцій. Турбін говорить про те, що його хвилює; незважаючи на «крамольність» розмов, Турбін жалкує, що раніше не міг передбачати, «що таке Петлюра». Він говорить, що це «міф», «туман». У Росії, на думку Турбіна, дві сили: більшовики і що були царські військові. Скоро прийдуть більшовики, і Турбін схильний думати, що перемога буде за ними. У другій кульмінаційній сцені Турбін вже діє. Він командує. Турбін розпускає дивізіон, наказує усім зняти відзнаки і негайно сховатися по будинках. Турбін говорить гіркі речі: гетьман і його підручні бігли, кинувши армію напризволяще. Тепер уже нікого захищати. І Турбін приймає важке рішення: він не хоче більше брати участь в «цьому балагані», розуміючи, що подальше кровопролиття безглузде. У його душі наростають біль і відчай. Але командирський дух в нім сильний. «Не сміти»! — кричить він, коли один з офіцерів пропонує йому бігти до Деникину на Дон. Турбін розуміє, що там та ж «штабна орава», яка примушує офіцерів битися з власним народом. А коли народ переможе і «розколе голови» офіцерам, Деникин теж втече за кордон. Турбін не може зіштовхувати однієї російської людини з іншим. Висновок такий: білому руху кінець, народ не з ним, він проти нього.
Адже як часто в літературі і кіно зображували білогвардійців садистами з хворобливою схильністю до злодійств! Олексій Турбін, зажадавши, щоб усі зняли погони, сам залишається в дивізіоні до кінця. Микола, брат, вірно розуміє, що командир «смерті від ганьби чекає». І командир дочекався її — він гине під кулями петлюрівців. Олексій Турбін — трагічний образ, це цілісна, вольова, сильна, смілива, горда людина, яка лягла жертвою обману і зради тих, за кого він бився. Лад рухнув і згубив багатьох з тих, хто йому служив. Але, гинучи, Турбін зрозумів, що був обдурений, що сила у тих, хто з народом.
Булгаков мав велике історичне чуття і вірно розумів розстановку сил. Довго не могли пробачити Булгакову його любові до своїх героїв. У останній дії Мышлаевский кричить: «Більшовики?. Прекрасно! Мені набридло зображувати гній в ополонці… Нехай мобілізують. Принаймні знатиму, що я служитиму в російській армії. Народ не з нами. Народ проти нас». Грубуватий, громкоголосый, але чесний і прямий, хороший товариш і хороший солдат, капітан Мышлаевский продовжує в літературі відомий тип російського військового — від Дениса Давидова до наших днів, але він показаний в новій, небувалій ще війні — громадянської. Він продовжує і закінчує думку старшого Турбіна об загибелі білого руху, думку важливу, що веде в п’єсі.
У будинку є «щур, що біжить з корабля», — полковник Тальберг. Він спочатку лякається, бреше про «відрядження» у Берлін, потім про відрядження на Дон, дає лицемірні обіцянки дружині, за якими йде боязка втеча.
Ми так звикли до назви «Дні Турбиных», що не замислюємося над тим, чому так названа п’єса. Слово «Дні» означає час, ті лічені дні, в які вирішувалася доля Турбиных, усього життєвого цієї російської інтелігентної сім’ї устрою. Це був кінець, але не обірване, згублене знищене життя, а перехід до нового існування в нових революційних умовах, початок життя і роботи з більшовиками. Такі, як Мышлаевский, добре служитимуть і в Червоній Армії, співак Шервинский знайде вдячну аудиторію, а Николка, напевно, вчитиметься. Фінал п’єси звучить мажорно. Нам хочеться вірити, що усі прекрасні герої булгаківської п’єси дійсно стануть щасливими, що мине їх долю багатьох інтелігентів страшних тридцятих, сорокових, п’ятдесятих років нашого непростого століття.