«Куди йде дитинство , в які міста ? » — Ці слова з пісні групи « Блестящие» завжди приходять мені на думку, коли я згадую дитинство. По-перше , ця пісня постійно звучала в пору мого дорослішання. По-друге , дитинство дійсно сховалося в невідомому напрямку.
Зараз важко уявити , щоб я 5:00 грала з ким-небудь в хованки. Або в невимовному захваті завертала бруд у листя каштана і просила подружок з’їсти цей « бутерброд ». Тоді це здавалося звичайною справою , веселими іграми , а зараз мені буде просто соромно сісти на гойдалки у дворі — бабули біля під’їздів мене засміють .
У дитинстві ти неначе безстрашний : багато що здається незнайомим і незвіданим , а тобі потрібно все це вивчити. Чуєш загрози дорослих : туди не йди , то не роби , цього не бери . Внутрішній голос вмовляє порушити всі ці заборони . І в 99 відсотках я так і робила : відкушувала раніше покладеного часу шматочки від іменинного торта сестри , тікала далеко від дому , бруднила одяг. Отримувала наганяй , але все одно була щаслива — я дізнавалася щось нове.
А як легко було мене привести в захоплення : жуйка , морозиво , наклейка з улюбленим мультфільмом — від усіх цих дурниць я перебувала на сьомому небі від щастя. І мало що мене тоді могло засмутити: поставили в кут — не проблема , побилася з подружкою — завтра помиримось , впала з велосипеда — скоро заживе .
Дитинство було щасливою порою в моєму житті : саме тоді я познайомилася з моїми кращими друзями , вперше закохалася , наробила багато пустощів . Чомусь я не можу згадати чогось сумного з того часу , напевно , дитинство — це чарівний час , коли забуваються образи і прикрощі .