Бувають абсолютно несподівані зустрічі. Така незвично цікава зустріч була у мене зовсім недавно. Я зустрів дивного людини.
Я зіткнувся з цим хлопчиком на нашій сходах , коли виносив сміття . Я відразу звернув увагу на його очі — вони були безмежно -сині , ніби я глянув у глиб моря.
— Привіт ! — Сказав я , від несподіванки ледь не упустивши відро для сміття.
А хлопчик відповів так культурно і ввічливо , що мені стало не по собі :
— Добрий Вам день!
Ми розговорилися , і я дізнався про нового знайомого таке , що виділило його відразу з числа всіх моїх друзів , дружбою з якими я теж, звичайно , дорожу .
Саша , так звали мого знайомого , навчався в незвичайному місці . Я й не знав , що ще існують парафіяльні школи ! Але, виявляється , такі є , і в одній з них навчався Сашко. « Тому що у мене тато священик , та й я сам вірую » , — пояснив хлопчик з блакитними очима. Це «вірую » вразило мене наповал. Це було так цікаво — розмовляти з глибоко віруючою людиною !
З розмов зі своїм новим сусідом я дуже багато чого дізнався про життя , про Бога , про релігійних заповідях . І всі слова Саші були глибоко відчуті й не такі вимучені і нецікаві , як це зазвичай буває , коли дорослі починають нам , дітям , розповідати про Бога і релігії. Я дуже радий , що у мене є тепер такий друг , і вдячний тій випадковій зустрічі !