14 Янв 2014
Після виселення кримських татар практика сталінських депортацій була поширена і на інші етноси Криму. У своєму повідомленні Й. Сталіну Л. Берія 29 травня 1944 р. зарахував до „антирадянських елементів” кримських болгар, вірмен і греків. Болгар і вірмен Л.Берія звинуватив у пособництві фашистам та антирадянській діяльності .Щодо греків, то їм висувалося звинувачення у тому, що вони в роки гітлерівської окупації Криму за сприяння німецької влади „займалися торгівлею і дрібною промисловістю”. Завершуючи повідомлення Л.Берія, зазначив: „НКВС вважає за доцільне здійснити виселення з території Криму усіх болгар, греків, вірмен” [3,с.89-90]. Протягом червня-липня 1944 р. з Криму депортували 12422 болгар, 15040 греків, 9621 вірмен, а також 3652 іноземнопідданих (турків, греків, іранців, італійців, румун, австрійців та ін.) .Разом з ними були виселені і місцеві жителі Криму – цигани [8,с. 202].
Політика етноциду щодо депортованих етносів Криму не обмежувалася лише їх виселенням за межі етнічної території. Було здійснено комплекс антиправових заходів, спрямованих на знищення історичної пам’яті, мови, культури і самосвідомості депортованих народів. Зокрема, відбулась майже цілковита, зміна топоніміки півострова. Перейменувань зазнали 16 районів, сільради Криму, а також 1115 населених пунктів, назви яких були пов’язані із депортованими етносами. Натомість, запроваджувались нові русифіковані та радянізовані назви, які мали створити комфортні психологічні умови для доприселенців з РРФСР та УРСР. У той же час представники депортованих з Криму народів були позбавлені перспектив подальшого етнокультурного розвитку у місцях примусового розселення.
Чи не найбільшою трагедією депортованих народів у післявоєнний період була неможливість їх повернення до місць традиційного розселення. Так, згідно Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 листопада 1948 року «Про кримінальну відповідальність за утечі з місць обов’язкового і постійного поселення осіб, виселених у віддалені райони Радянського Союзу у період Вітчизняної війни» депортовані німці, кримські татари та ін. були виселені навічно, без права повернення їх до попередніх місць проживання. За самовільний виїзд (утечу) з місць обов’язкового поселення було передбачене покарання у вигляді 20 років каторжних робіт [3,с.158-159].
Таким чином, сталінський тоталітарний режим здійснив в Криму широкомасштабні етнічні чистки, які поєднували у собі депортації етносів, етнічний топонімоцид, лінгвіцид, нівеляцію культури, історичної пам’яті та самосвідомості репресованих народів. Це було типовим проявом злочинної політики етноциду, яка застосовувалася сталінською владою ще з 30-х років. Пошук «ворогів народу» серед представників етнічного населення у поєднанні з легалізацією злочинного принципу колективної відповідальності усього народу, перетворив на об’єкти сталінського етноциду більшість етносів Кримського півострова. І якщо гітлерівський режим тільки планував масштабний етноцид народів Криму шляхом депортації, то сталінська влада реалізувала його на практиці, використавши обставини військового часу.
Політика етноциду щодо депортованих етносів Криму не обмежувалася лише їх виселенням за межі етнічної території. Було здійснено комплекс антиправових заходів, спрямованих на знищення історичної пам’яті, мови, культури і самосвідомості депортованих народів. Зокрема, відбулась майже цілковита, зміна топоніміки півострова. Перейменувань зазнали 16 районів, сільради Криму, а також 1115 населених пунктів, назви яких були пов’язані із депортованими етносами. Натомість, запроваджувались нові русифіковані та радянізовані назви, які мали створити комфортні психологічні умови для доприселенців з РРФСР та УРСР. У той же час представники депортованих з Криму народів були позбавлені перспектив подальшого етнокультурного розвитку у місцях примусового розселення.
Чи не найбільшою трагедією депортованих народів у післявоєнний період була неможливість їх повернення до місць традиційного розселення. Так, згідно Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 листопада 1948 року «Про кримінальну відповідальність за утечі з місць обов’язкового і постійного поселення осіб, виселених у віддалені райони Радянського Союзу у період Вітчизняної війни» депортовані німці, кримські татари та ін. були виселені навічно, без права повернення їх до попередніх місць проживання. За самовільний виїзд (утечу) з місць обов’язкового поселення було передбачене покарання у вигляді 20 років каторжних робіт [3,с.158-159].
Таким чином, сталінський тоталітарний режим здійснив в Криму широкомасштабні етнічні чистки, які поєднували у собі депортації етносів, етнічний топонімоцид, лінгвіцид, нівеляцію культури, історичної пам’яті та самосвідомості репресованих народів. Це було типовим проявом злочинної політики етноциду, яка застосовувалася сталінською владою ще з 30-х років. Пошук «ворогів народу» серед представників етнічного населення у поєднанні з легалізацією злочинного принципу колективної відповідальності усього народу, перетворив на об’єкти сталінського етноциду більшість етносів Кримського півострова. І якщо гітлерівський режим тільки планував масштабний етноцид народів Криму шляхом депортації, то сталінська влада реалізувала його на практиці, використавши обставини військового часу.
Бесплатно скачать реферат «Депортація і виселення населення Криму в роки Другої світової війни» в полном объеме