Антуан де Сент -Екзюпері був льотчиком за професією , вів життя мандрівника. У романі « Планета людей » він розповідає історії своїх мандрівок . Про людей , яких зустрічав , про природу , яку бачив. Про пустелях , про нічному небі , про силу людського духу.
Наша планета , наш світ постає зі сторінок роману прекрасним і суворим. Нічого немає більш приголомшливого , більш цікавого , ніж досліджувати його , вивчати , пізнавати . Чудеса цього світу — це і метеорити в пустелі , і чорні стовпи смерчів у небі , і дві юні прекрасні дівчата , які живуть у старому будинку . Краса проявляється як у великому , так і в малому.
Екзюпері жалкує про тих людей , хто не побачив цих красот , хто не розкрив себе , кого задавила нужда , рабська праця , хто злякався , сховався і не повірив у свої сили …
Ще автор повідав нам про людську дружбу , про близькість , про милосердя , про війну. Про те , як дружать льотчики , що таке розлука і що відчуваєш , коли один з товаришів одного разу не виходить на зв’язок …
У книзі кілька історій , що розповідають про велич людського духу у важких випробуваннях. Сам письменник п’ятнадцять разів терпів аварії на літаках і одного разу ледь не загинув в пустелі від спраги разом з напарником . Цю літопис надії , відчаю , спроб діяти , міражів і, нарешті , чудесного порятунку , Екзюпері розповідає в « Планеті людей». Ще він розповідає схожу історію свого друга Гійоме, який вижив у снігових горах після аварії , тому що п’ять днів йшов , не зупиняючись. А ще історію непокірного раба , який мріяв отримати свободу. За допомогою добрих людей Барк стане вільним і відчує себе повноцінною людиною .
Люди , їхні почуття , сподівання , любов , працю наповнюють цей світ , роблять голі скелі і пагорби справжньою планетою людей. А вже яким стане людина , залежить від нього самого. Чи знайде кожен з нас в собі ту іскорку , що поведе його вперед ? « Один лише Дух , торкнувшись глини , творить з неї Людину » — не дарма цими словами завершується роман, написаний льотчиком .